Книга дуже корисна для іноземних читачів. Відгук американського студента на книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?»

 На заняттях української мови зараз ми читаємо книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?». Вона про втрату після початку повномасштабної вторгнення, але теж про те, як люди дбають одне про одного. Головна героїня книги — Діана, хто пише листи своїй мамі. Формат цієї книги є прикладом про те, як люди дбають одне про одного. Психотерапевтка, яку звуть Ліза, порадила Діані писати лист замість щоденник. Мені здається, що мета листів — це заспокоїти тривогу щодо того, де її мати. Діана писала так, як у неї не так багато травми, бо вона сама написала, що вона «при тямі і дуже стабільна» (14), але можна вказати декілька моментів, коли очевидно, що триває травма. Наприклад, вона завважила, що чомусь вона майже нічого не слухає. Мабуть це через те, що важко з візком, але на мою думку, можливо, що це порушує щось у неї.

         Я вважаю, що ця книга дуже корисна для іноземних читачів, які вивчають українську мову, тому що формат дуже простий. Короткі листи допомагають їм, щоб не втомлювалися. Окрім цього, листи епізодичні. Тобто кожна особа може читати настільки захоче без багатьох проблем. Слова самі також не складні. Бабкіна пише розмовним стилем і тому текст доступний для тих, хто знає українську на середньому рівні.

          Для мене особливо цікаво читати цю книгу, тому що вона порушує мої пам’яті пов’язані з початком війни. Я тоді жив у Будапешті в готелі й пам’ятаю, як швидко й настільки змінився центр міста. Протягом перших днів до нас приїхали біженці, а ми подумали, що будуть українці але оказалося, що спочатку близько 300 іноземних студентів водночас приїхало. Потім вже під час другої хвилі приїхали матері з дітьми, декотрі з них залишилися там. У центрі біля вокзалів було багато людей з жовтими жилетами та наметів, де люди віддавали теплий одяг та їжу.

         Мені подобається, що в книзі відбуваються всілякі емоції. Я досі не дочитав до кінця, але мені дуже сподобалися комічні моменти, як-от історія про брехню мамі Діани щодо аварії в Італії, та моменти, коли Діана пояснює свої почуття в Відні. На мою думку, це відображення того, як горе та втрата виглядають у реальності. Можна й все відчути й нічого не відчути — усе відбувається хвилями.