Нова книга з історії

     Невелике селище Вигода в передгір’ях Карпат. З давніх часів тут була налагоджена обробка деревини.  Працювали тартаки і деревообробні цехи. Змінювалися часи,  виникали нові технології. В кінці 60-х років розпочалися  проектно-пошукові роботи щодо будівництва заводу ДВП у Вигоді. У 1972 році завод було запущено, 5 листопада виготовили першу плиту ДВП.

      2022 року завод відзначив 50- річний ювілей. З нагоди цієї дати було видано книгу «Історія в спогадах». Це розповідь про людей, які присвятили своє життя роботі на цьому заводі: про директорів та інженерів, про енергетиків та слюсарів, про будівельників та лаборантів, про водіїв та верстатників. Книга складається з розповідей цих людей, містить фотографії різних років.

         Цю книгу нашій бібліотеці було люб’язно подаровано прес-секретарем заводу Світланою Ябчаник. Ми щиро вдячні п. Світлані за цей подарунок.

         Пропонуємо цю книгу нашим читачам, а особливо тим, хто цікавиться історією рідного селища та тим, хто працював на ДВП та творив історію цього підприємства.  

 

 

37 річниця аварії на Чорнобильській АЕС.

Цей дощ — як душ. Цей день такий ласкавий.

Сади цвітуть. В березах бродить сік.

Це солов’їна опера,  Ла Скала!

Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.

Тут ті бузки проламують тини.

Тут щука йде, немов підводний човен,

і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.

Жив-був народ над Прип’яттю — і зник.

В Рудому лісі виросли поганки,

і ходить Смерть, єдиний тут грибник

                                                   Ліна Костенко . 

 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС стався  потужний хімічний вибух, який спричинив руйнування частини реакторного блоку і машинного залу. 

Внаслідок вибуху виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблоку. Майже одразу на місце аварії приїхали пожежники. Вогонь гасили до 5 години ранку. Проте у середині самого четвертого блоку його вдалося ліквідувати лише 10 травня, коли більша частина графіту згоріла.

У перші дні після аварії було евакуйоване населення 10-кілометрової зони, надалі зону евакуації розширили до 30 кілометрів. Загалом в Україні радіоактивно забрудненими стали 2293 населених пунктів, у яких на кінець вісімдесятих років минулого сторіччя мешкало понад 2,6 млн. осіб. В результаті цієї катастрофи з сільськогосподарського користування було виведено понад 5 млн. га земель.

Задля запобігання розповсюдженню радіації наприкінці 1986 року зруйнований реактор накрили спеціальним «саркофагом». За оцінками спеціалістів, під ним залишилося близько 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії, а також значна кількість радіоактивних речовин, які складаються із залишків зруйнованого реактора. З міркувань безпеки 15 грудня 2000 року роботу Чорнобильської АЕС було припинено.

Лише завдяки самопожертві ліквідаторів наслідків катастрофи, багато з яких заплатили за це власним життями і здоров’ям, вдалося локалізувати аварію та врятувати країну і світ від радіаційного забруднення. За різними даними, протягом лише одного місяця після Чорнобильської катастрофи від отриманого опромінення загинуло від 30 до 200 пожежників і працівників АЕС.

Сьогодні ми згадуємо їх – тих, хто усвідомлено й мовчки жертовно віддав за нас своє життя у ядерному котлі.

 У фонді нашої бібліотеки є  видання,  що назавжди збережуть в історії правдиву інформацію про цю екологічну катастрофу.  

Нехай Чорнобиль стане черговим нагадуванням того, до чого може призвести людська діяльність. Вічна пам'ять всім загиблим. Не  забудемо.  

 

  

 

  

Благодійний ярмарок на підтримку захисників

 Сьогодні на площі перед будинком  культури відбувся  Благодійний Великодній ярмарок на підтримку ЗСУ. В організації ярмарку взяли участь працівники культури нашої громади. Бібліотекарі підготували для ярмарку  різні смаколики,  проявивши   власні кулінарні здібності. Навіть погода сприяла : після холодних дощових днів, сьогодні було по-весняному  сонячно і тепло, тому на ярмарку було багато мешканців Вигоди. Після ярмарку відбувся виступ хору «Благовіст» Івано-Франківської духовної семінарії. А далі начальник відділу культури Руслан Михайлович Курус запросив всіх на гаївки.

 

 

 

  

  

 

Олесь Гончар. Цікаві факти (до 105 річниці з дня народження )

Сьогодні, 3 квітня, виповнюється 105 років із дня народження одного із корифеїв української літератури, видатного українського письменника, літературного критика, громадського діяча Олеся Гончара. Митець знаменував в українській літературі цілу епоху, позначену війною, післявоєнною руїною та поступовим відродженням країни. Пропонуємо вашій увазі кілька цікавих фактів з біографії письменника.

Факт 1. Олександр Біличенко народився в робітничій родині 3 квітня 1918 року в селищі Ломівка. Зараз це передмістя Дніпра. Батько Терентій працював у колгоспі. Мама Тетяна померла молодою, коли синові не було ще і двох років. Хлопчик не одразу зрозумів, що матері не стало. Як пригадує його старша сестра Олександра (якій на той час ще не виповнилося і 6 років), коли на похорон прийшли люди, малий Сашко заліз на ліжко та почав танцювати.

 Факт 2. Чому саме Гончар, а не Біличенко? Цьому теж є пояснення, – веде далі директорка музею в Сухій. – Сашко проявляв свої здібності до науки ще до школи, дядько Гаврило навчив його читати й трішки писати. У родині вирішили, що в місті буде більше можливостей для навчання. І надумали познайомити хлопця з батьком (як забрали Сашка від батька з Ломівки, той жодного разу не провідував сина в Сухій). Рідні думали, що тато, побачивши, який гарний хлопець росте, вирішить залишити його в себе та віддати в школу в Дніпрі”.

Однак знайомство не склалося. Сашко стояв посеред батьківської хати, а Терентій його не помічав. Не підійшов, не обійняв, навіть нічого не запитав. “Це і стало причиною, що Сашко став Гончарем (прізвище рідних по маминій лінії – ред.), – каже Тетяна. – Мабуть, такою людиною був батько. Після смерті матері Сашка Тетяни він узяв за дружину її двоюрідну сестру, у них були спільні діти, можливо, це впливало на ставлення до сина”.

Факт 3. Війна перервала навчання Олеся. Разом з однокурсниками пішов служити добровольцем на фронт, у боях був двічі поранений і рік провів у полоні. Згодом усе це опише в романі “Людина і зброя” та збірці “Фронтові поезії”.

Факт 4. Після війни він вступив до Дніпропетровського державного університету на філологічний факультет (зараз цей заклад освіти має ім’я письменника).  До університету ходив пішки 12 кілометрів. Взимку переходив Дніпро по льоду, а влітку плив на човнику, який називав “дубком”.

Факт 5. На початку 60-х Олесь Гончар активно захищав шістдесятників під час перших репресій, відмовився критикувати книгу “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби, став на захист Василя Симоненка, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Юрія Яновського. А після “Собору” довелося боронитися самому. Роман уже надрукували в журналі “Вітчизна”, видавництвах “Дніпро” та “Радянський письменник”. Наклад був 115 тисяч примірників.

Факт 6. Після “Собору” письменник пише романи “Циклон”, “Бригантина”, “Берег любові”, “Твоя зоря”. У 1980-х роках створює повісті “Далекі вогнища”, “Спогад про океан”, новели “Корида”, “Чорний яр”, “Двоє вночі”. Але не забуває про ідею забороненого роману – берегти історичну та культурну спадщину. Для цього в 1987 році Олесь Гончар став одним із засновників Українського фонду культури. Це перша неурядова благодійна організація в Україні.

Факт 7. Його твори перекладені 67 мовами. Над “Прапороносцями” Олесь Гончар працював три роки, а далі за майже 30 років створив 8 романів. Постійно удосконалював свої тексти, редагував навіть надрукований твір. Тож у другому, третьому виданні є відмінності від початкового варіанту. “Однокурсники називали його останнім романтиком епохи. На першому місці в нього була людяність, всесвітня любов. Він усе життя вірив у людей і любив їх, – каже Тетяна Бондаревська. – Так сильно, що міг усе прощати. Його однокласник, яким Олесь опікувався під час хвороби, в 1968 році збирав під дворами підписи під кляузою на Гончара. Він про це знав, але прощав. І його твори теж вчать, що людина інтелектуально росте, змінює свої погляди, але вірить у доброту, порядність, і в те, що переможе правда”.

Факт 8. Олесь Гончар підтримував студентську Революцію на граніті в 1990 році. В Українському інституті національної пам’яті  розповідають, що серед молоді, яка протестувала, була онука Гончара – Леся. Письменника вразили насмішки народних депутатів щодо студентів-голодувальників. Щоби висловити свою солідарність із протестувальниками, Олесь Гончар написав заяву про вихід з комуністичної партії, до якої вступав на фронті: “Тоді я хотів умерти за партію, а тепер не хочу!”

Факт 9.Також він позитивно сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності. Письменник стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити із себе тоталітаризм.