Олесь Гончар. Цікаві факти (до 105 річниці з дня народження )

Сьогодні, 3 квітня, виповнюється 105 років із дня народження одного із корифеїв української літератури, видатного українського письменника, літературного критика, громадського діяча Олеся Гончара. Митець знаменував в українській літературі цілу епоху, позначену війною, післявоєнною руїною та поступовим відродженням країни. Пропонуємо вашій увазі кілька цікавих фактів з біографії письменника.

Факт 1. Олександр Біличенко народився в робітничій родині 3 квітня 1918 року в селищі Ломівка. Зараз це передмістя Дніпра. Батько Терентій працював у колгоспі. Мама Тетяна померла молодою, коли синові не було ще і двох років. Хлопчик не одразу зрозумів, що матері не стало. Як пригадує його старша сестра Олександра (якій на той час ще не виповнилося і 6 років), коли на похорон прийшли люди, малий Сашко заліз на ліжко та почав танцювати.

 Факт 2. Чому саме Гончар, а не Біличенко? Цьому теж є пояснення, – веде далі директорка музею в Сухій. – Сашко проявляв свої здібності до науки ще до школи, дядько Гаврило навчив його читати й трішки писати. У родині вирішили, що в місті буде більше можливостей для навчання. І надумали познайомити хлопця з батьком (як забрали Сашка від батька з Ломівки, той жодного разу не провідував сина в Сухій). Рідні думали, що тато, побачивши, який гарний хлопець росте, вирішить залишити його в себе та віддати в школу в Дніпрі”.

Однак знайомство не склалося. Сашко стояв посеред батьківської хати, а Терентій його не помічав. Не підійшов, не обійняв, навіть нічого не запитав. “Це і стало причиною, що Сашко став Гончарем (прізвище рідних по маминій лінії – ред.), – каже Тетяна. – Мабуть, такою людиною був батько. Після смерті матері Сашка Тетяни він узяв за дружину її двоюрідну сестру, у них були спільні діти, можливо, це впливало на ставлення до сина”.

Факт 3. Війна перервала навчання Олеся. Разом з однокурсниками пішов служити добровольцем на фронт, у боях був двічі поранений і рік провів у полоні. Згодом усе це опише в романі “Людина і зброя” та збірці “Фронтові поезії”.

Факт 4. Після війни він вступив до Дніпропетровського державного університету на філологічний факультет (зараз цей заклад освіти має ім’я письменника).  До університету ходив пішки 12 кілометрів. Взимку переходив Дніпро по льоду, а влітку плив на човнику, який називав “дубком”.

Факт 5. На початку 60-х Олесь Гончар активно захищав шістдесятників під час перших репресій, відмовився критикувати книгу “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби, став на захист Василя Симоненка, Ліни Костенко, Григора Тютюнника, Юрія Яновського. А після “Собору” довелося боронитися самому. Роман уже надрукували в журналі “Вітчизна”, видавництвах “Дніпро” та “Радянський письменник”. Наклад був 115 тисяч примірників.

Факт 6. Після “Собору” письменник пише романи “Циклон”, “Бригантина”, “Берег любові”, “Твоя зоря”. У 1980-х роках створює повісті “Далекі вогнища”, “Спогад про океан”, новели “Корида”, “Чорний яр”, “Двоє вночі”. Але не забуває про ідею забороненого роману – берегти історичну та культурну спадщину. Для цього в 1987 році Олесь Гончар став одним із засновників Українського фонду культури. Це перша неурядова благодійна організація в Україні.

Факт 7. Його твори перекладені 67 мовами. Над “Прапороносцями” Олесь Гончар працював три роки, а далі за майже 30 років створив 8 романів. Постійно удосконалював свої тексти, редагував навіть надрукований твір. Тож у другому, третьому виданні є відмінності від початкового варіанту. “Однокурсники називали його останнім романтиком епохи. На першому місці в нього була людяність, всесвітня любов. Він усе життя вірив у людей і любив їх, – каже Тетяна Бондаревська. – Так сильно, що міг усе прощати. Його однокласник, яким Олесь опікувався під час хвороби, в 1968 році збирав під дворами підписи під кляузою на Гончара. Він про це знав, але прощав. І його твори теж вчать, що людина інтелектуально росте, змінює свої погляди, але вірить у доброту, порядність, і в те, що переможе правда”.

Факт 8. Олесь Гончар підтримував студентську Революцію на граніті в 1990 році. В Українському інституті національної пам’яті  розповідають, що серед молоді, яка протестувала, була онука Гончара – Леся. Письменника вразили насмішки народних депутатів щодо студентів-голодувальників. Щоби висловити свою солідарність із протестувальниками, Олесь Гончар написав заяву про вихід з комуністичної партії, до якої вступав на фронті: “Тоді я хотів умерти за партію, а тепер не хочу!”

Факт 9.Також він позитивно сприйняв ідею референдуму про проголошення української незалежності. Письменник стверджував, що для кожного з українців референдум стане тестом, який покаже, наскільки громадяни зуміли вичавити із себе тоталітаризм.