19 червня 2024 р.

Літні читання 2024

                   
             

  В рамках акції «Літні читання» в нашу бібліотеку завітала одна з наших постійних читачок. Бібліотекар Мельник В.Є ознайомив її з книгою Кена Кізі – «Над зозулиним гніздом» ,розказав про історії написання твору, про екранізацію роману. Дівчинка поділилася своїми враженнями про книги , прочитанні останнім часом, які їй найбільше сподобалися.
   



  





11 червня 2024 р.

10 новинок для «майже-дорослих» читачів.

 Говорити й писати про підлітків страшенно складно і дуже цікаво. Стільки актуальних і важливих проблем і думок, які сусідять в голові одного середньостатистичного підлітка, не в кожному дорослому зможуть вжитися! Саме тому підліткова література – така різна і така строката. Щоб ви переконалися у цьому самі, ми  підібрали для вас 10 новинок для «майже-дорослих» читачів



В тональності віолончелі (творча зустріч з Галиною Лицур-Щадей)

 В неділю 9 червня  у Центрі спадщини Вигодськоі вузькоколійки відбулася дуже цікава зустріч з письменницею Галиною Лицур-Щадей. Пані Галина— авторка двох книг : збірки оповідань «Таке життя» та роману «Вдома чекає Марко». Наша гостя розповіла про те, як вона прийшла в літературу, хто підтримував її при перших кроках на письменницькій дорозі, про історію створення книг та образи своїх літературних героїв.

  Дякуємо організаторам зустрічі: завідувачці Старомізунськоі бібліотеки-філії Гладич О.А. , режисеру Вигодського театру «Карпатська німфа» Мельнику Б.Ф. . Начальнику відділу культури нашої громади Курусу Р.М.  ми щиро вдячні за подаровані для бібліотек нашої ТГ книги Лицур-Щадей. А письменниці бажаємо натхнення, нових задумів, нових книжок та нових читачів.  

  

  

 










8 червня 2024 р.

Літні читання 2024


        Літо – найулюбленіша пора всіх дітей.

       Літо… Як багато в цьому слові “сплелось” та “відгукнулось” – відпустки, канікули, численні поїздки, враження, зустрічі… Але в цьому році канікули   в дітей затьмарила повномасштабна

 війна в Україні.    Незважаючи на складні обставини, пов’язані з російською агресією на території нашої країни, бібліотечні працівники  протягом усього літнього сезону намагатимуться  зберегти найкраще в серцях наших малюків, дітей, підлітків і разом здолати темні часи, зафарбовуючи їх яскравими барвами посмішок незламності, впевненості та віри у краще!  

 То ж ми розпочинаємо літні читання. Пропонуємо увазі наших читачів план заходів, які підготувала наша бібліотека на час літніх канікул.    

План літніх читань 2024 

 «Літній книжковий круїз»

  1.  «Даремно часу ви не гайте – цікаву книгу прочитайте».          Віртуальна рекомендація 08.06.2024                                      

2. Екранізація літературної класики «Чорний ворон» (за романом В. Шкляра «Залишенець»)            Відеоперегляд          15.06.2024

                        
3.  «Історія української Конституції».   Історична онлайн довідка, книжкова виставка   26.06.2024

4. «Читайте сучасне – українською ».   Книжкова виставка 06.07.2024

5.  До Дня Державності. «І є держава Україна, і є ЇЇ нескорений народ!»  Історичний екскурс   13.07.2024

6. Екранізація літературної класики «Старий і море» (за однойменною повістю Е. Хемінгуея)           Відеоперегляд          27.07.2024

7.  «Книга, яка справила на мене враження».         Рекомендація наших читачів         03.08.2024

8.   Екранізація літературної класики «Артеміс Фаул» (за однойменним твором Й. Колфера)            Відеоперегляд          17.08.2024

9. «Історія нашої Незалежності».       Літературно-патріотична година   23.08.2024


23 травня 2024 р.

23 травня - День Героїв


 «Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців».

                                                                            Євген Коновалець 

Сьогодні – особливий день для кожного з нас, день, коли ми вшановуємо пам’ять тих, хто віддав найцінніше в ім’я свободи та незалежності нашої держави. Це День Героїв України, день наших незламних борців за правду і мир.

В цей день гасло "Героям Слава" звучить у кожному куточку Землі. Адже українські Герої - не лише творці своєї власної історії, вони творять нову історію Європи та світу.

Бажаємо кожному українцю миру та злагоди в рідній оселі. Гартуймо тіло та дух, шануймо та памʼятаймо всіх, хто боронить нашу державу на передовій, схилімо голови у скорботі за тими, хто поклав своє життя за волю українського народу. Залишаємося гідними своїх Героїв!

Наша бібліотека організувала книжкову виставку-екскурс «Борці за волю України» присвячену цій події.  


 










23 квітня 2024 р.

Всесвітній день книги і авторського права

Сьогодні неможливо уявити сучасне життя без книг – скарбниці слова, думки та історії. Саме з книг ми дізнаємося про минуле, вивчаємо сьогодення та поринаємо у захоплюючу подорож в опануванні нових знань, вмінь та навичок. Книги – це джерело мудрості, натхнення та розвитку творчого і розумового потенціалу особистості.

З метою популяризації книги в житті кожної людини та значення читання 23 квітня увесь світ відзначає День книги та авторського права.

 


Щиро вдячні за подаровані книги

 Сьогодні, 23 квітня, світ відзначає Всесвітній день книги та авторського права – свято авторів, видавців, критиків, бібліотекарів, читачів і всіх-всіх, хто часом залишається «за лаштунками» книговидання. В такий день приємно отримувати подарунки. Такий подарунок ми отримали від жительки нашого селища, за який ми щиро вдячні.



5 березня 2024 р.

Літературний флешмоб "Його слова пророчі і живі". До 210 річниці з дня народження Т.Г. Шевченка

9 березня українці відзначають 210 річницю від дня народження славного сина українського народу, Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка. До цієї події ОУНБ ім. Франка оголосила літературний флешмоб «Його слова пророчі і живі». Наша бібліотека долучилася до цієї акції. Ми просимо працівників бібліотек нашої громади долучитися до флешмобу.




 

21 лютого 2024 р.

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно рішення  тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.  До цієї дати в нашій бібліотеці пройшли поетичні читання.
 





20 лютого 2024 р.

День Героїв Небесної Сотні. Поетичні читання

 

20 лютого в Україні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013-2014 років. До цієї дати бібліотека підготувала поетичні читання. Вірш Оксани Боровець читає учениця 8 класу Вигодського ліцею Марічка Тимофіїва.






19 лютого 2024 р.

Микола Хвильовий. Я-Романтика Враження американського студента

 Усім привіт! З вами Ілайжа Келсі, магістрант на факультеті східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Останні місяці я читаю твори української літератури в оригіналі, щоб покращити своє знання української мови та культури. Цього тижня я читав короткий твір “Я (Романтика)” автора Хвильового.

 Цей твір став ще одним прикладом, чому мені не варто судити про книжки за їхніми назвами. Я дуже мало знав про цей твір до того, як почав його читати. Знав лише, що він був написаний десь у 20-х роках і що автор потім зустрів якусь трагічну долю. Взагалі я віддаю перевагу цьому спосібу читання - не знати майже нічого про твір і таким чином судити про нього тільки за змістом, без впливу інших джерел. Проте це призводить до таких ситуацій, коли через назву я очікую якусь романтичну новелу, а справді виходить, що це надзвичайно темна й понура історія про чекістів та революцію.

 Попри те, що “Я (Романтика)” напевно найнурішиий твір, який я поки читав українською, у ньому дуже виражливий і навіть гарний стиль. Я скоро помітив, що у Хвильового така звичка чергувати довгі речення з короткими. Це створює ритм, наче хвилі, які зачаровують читача і додають особливу химерну атмосферу до прози. Розмовляючи з професоркою про цю його звичку, я дізнався, що сам “Хвильовий” - це тільки псевдонім, а справжнє ім’я автора - Микола Григорович Фітільов. Мабуть його і через цей стиль звали “Хвильовим”.

 Новела розказує про роботу чекіста під час кривавої Червоної Революції. Головний герой якось стоїть між двома полюсами - він має дві сторони своєї ідентичності, ніби два “я”. З одного боку, він відданий комуніст і хоче підтримати “ідеали революції”, засуджуючи “антиреволюційних” людей до смерті. З іншого боку, якась частина його досі зостається людиною - він відвідує свою маму на краю міста й там відчуває усі емоції, які наче ховає від себе на роботі.

 Можна назвати цю новелу імпресіоністською, але також і символістською. Хоча вона справді коротка, вона переповнена такими повторюваними символами - нескінчений степ; гроза, яка постійно наближається; його мама, що репрезентує частину його “власного, злочинного ‘я’, якому [він] дає волю”. Я скажу чесно, що не розумів усю цю гру з символами, але вона точно створила потужну атмосферу жаху в новелі.

 Дивно сказати, що така понура новела “гарна”, але так вона у Хвильового вийшла - його проза справді поетична, його символи ефективно відіграють  свою роль і в результаті новела успішно залишає незабутнє враження. Думаю, що її варто обговорювати на будь-якому курсі історії червоної революції та української літератури початку 20-го століття.

 

 

 

 

14 лютого 2024 р.

14 лютого — Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day


 Книги, подаровані читачами, мають особливе значення для бібліотеки. Сьогодні ми говоримо СПАСИБІ  нашій  читачці  Бардиш Оксані Миколаївні  за подаровану книгу. 

  





12 лютого 2024 р.

Володимир Лис. Століття Якова. Враження американського студента

 

Всім привіт! Тут знову пише Ілайжа Келсі, магістрант на факультеті східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Цього семестру я читаю чудові різноманітні твори української літератури. Останнє, що я читав - це книжка “Століття Якова” автора Володимира Лиса.

 Книжка була написана в 2010-му році та входить до жанру “історичний роман”. За нею був знятий і серіал - мені друзі сказали, що він якісний, хоча я сам не дивився.

 Сюжет розказує про життя й пригоди Якова, який прожив майже 100 років на заході України. Історія чергується між теперішнім і минулим, і таким чином викликає у читача цікавість дізнатися, що буде далі. Теперішні моменти наче відкриють результат усіх його пригод, але читачу хочеться знати, як все так склалося в минулому. Герої добре виписані, так, щоб читач про них реально хвилювався. Сюжет елегантно розвивається протягом усієї книжки. Взагалі історія душевна й гарна.

 Мені здається, що книжка також чудово передає українську історію, особливо західних регіонів, які пережили польську, німецьку й радянську владу. Яків не реальна людина, але його досвід відповідає реальності, тобто його пригоди, хоча вони в кількох моментах перебільшені, загалом виражають справжню історію Полісся та його мешканців.

 Через нього читач теж дізнається про багату культуру Полісся. Як любитель-лінгвіст, я захоплювався діалектом, яким говорить Яків та його сусіди в селі. Діалект навіть використовується якось в повісті, ніби її пише сам Яків. Помітний також вплив польської мови, особливо в розділах, які відбуваються якраз на теренах теперішньої Польщі. Виходить, що цей діалект не включили в телевізійну адаптацію, що дуже прикро, бо як на мене, він передає особливу атмосферу цього регіону України (та просто зачаровує мене як фаната слов’янської лінгвістики).

 Взагалі “Століття Якова” захоплює з мовної точки зору - в книжці персонажі говорять не тільки стандартною українською та поліським діалектом, а ще й польською, російською, суржиком і навіть такою змішаною польсько-українською. Справжня польська зустрічається лише у деяких діалогах (і там не те що граматично правильна, до речі), і російська також не поширена, тому знаючи тільки українську, читач усе зрозуміє.

 Я хотів порадити своїм батькам читати цю книжку - думав, їм точно сподобається історія кохання та пригод, і також надіявся, що книжка їм покаже, чому мене Україна так сильно цікавить. Однак виявилося, що англійського перекладу немає. Хоча книжці вже 13 років, її переклали лише на польську мову, і то зовсім недавно. Це зрозуміло, бо її важко буде перекласти, враховуючи усі її мовні й культурні складнощі. А потім я думав - може я сам візьмуся написати для неї переклад? Тому спробував перекласти перші сторінки, але спотикався на деяких фразах й діалектних словах, а потім відволікся іншою роботою. Може після цього семестру я буду продовжувати свою спробу, тому що це взагалі класна книжка і я хочу поділитися нею із своїми англомовними родичами та друзями. А наразі можу хоча би вам, читачам цього блогу, порадити читати “Століття Якова” - думаю, вас він так само зацікавить своїм змістом і стилем.

 


29 січня 2024 р.

День пам'яті Героїв Крут 2024


 29 січня в Україні відзначають пам'ять героїв Крут – українських студентів, які ціною власного життя зупинили більшовицький наступ на Київ у 1918 році. Битва під Крутами стала для українського народу символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність, прикладом для сучасних захисників України, як успішно боротися проти численного ворога.

Згадаймо, як це було.  




"Лісова пісня". Враження американського студента.


 Усім привіт! Це Ілайжа Келсі, студент української мови в Університеті Індіани. Цього семестру, після трьох років вивчення української мови, я нарешті читаю її літературу. За останні тижні я читав постмодерністські твори “Московіаду” та “Польові дослідження з українського сексу”, а останню читав “Лісову пісню”, що стала для мене приємною зміною темпу після таких важких і понурих текстів. Я знав, що Леся Українка - одна з найулюбленіших українських авторів усіх часів, тому не здивувало, що її твір мені сильно сподобався.

 “Лісова пісня” реально як ковток свіжого повітря. Вона не книжка, а драматична поема, як професорка мені сказала. Тому в неї нема довгих, безкінечних речень, які дуже часто зустрічаються в постмодерністській сфері. Загалом поема складається тільки з діалогу та описів оточення. Це справді поема - коротка, елегантна, прегарна.

 Леся Українка вибирає кожне слово акуратно, щоб справити сильне враження. Вона пише трохи діалектними та застарілими словами, що трохи заважало мені розуміти текст, але також створило якусь традиційну, позачасову атмосферу. Як поема, діалог має ритм і риму, що тільки додає до цієї атмосфери.

 Головні теми поеми - природа, любов, фольклор. Поетка базує свою історію на українських фольклорних традиціях, але з них створює щось нове, щось власне своє. Професорка назначила деякі моменти з “мандрівними сюжетами”, тобто сюжети, які повторюються в багатьох різних культурах світу. Мені завжди цікаво порівняти ці елементи з англомовними історіями, які я знаю з дитинства. У нас також є такі персонажі, як хитрий лис, страшний вовк, і навіть лісові духи, але вони інтерпретуються по-іншому. У Лесі Українки також своя інтерпретація традиційних українських елементів, що робить її історію більш свіжою, чарівною.

 Взагалі поема нагадує п’єси Шекспіра, особливо п’єсу “Сон літньої ночі”, яка також розповідає про роман між лісовими духами й людьми та має багато подібних стилістичних елементів (рима, позачасовий стиль). Однак “Сон літньої ночі” комедія, а “Лісова пісня” - якось смутніша. Сюжет про лісову мавку й чоловіка, які закохуються навесні. Спочатку роман іде ідеально, але скоро виникає конфлікт між людьми та лісом, і головні герої опиняються якраз в епіцентрі цього конфлікту. Читаючи цю поему в двадцять першому столітті, я для себе зрозумів сюжет як метафору про ставлення людей до навколишнього середовища, та, можливо, баланс між роботою і життям. Чим більше головний герой Лукаш відколікається своєю роботою на полях, тим менше звертає увагу на свою любов, що призводить до нещасного кінця (перепрошую, звичайно, за спойлер). Тим часом, як він користується навколишніми ресурсами, він також в якомусь сенсі користується Мавкою та її коханням. Взагалі це класичний розрив комунікації, який буває у багатьох історіях, а все-таки у Лесі Українки трагічно й гарно виходить. Як читач, я співчував її героям та хвилювався про їхню долю.

 В цілому мені дуже сподобалася “Лісова пісня”. Мені здається, що вона чудово представляє українську культуру та літературу. Можливо її магія трохи зменшується в перекладі, але я все-таки буду рекомендувати своїм англомовним друзям читати цю поему. Думаю, їм також буде приємно дізнатися більше про Україну та просто насолодитися доброю історією.

22 січня 2024 р.

День Соборності 2024

   День соборності України щороку відзначають 22 січня. Це державне свято, яке з’явилося в 1919 році, в день проголошення Акту возз’єднання Української народної республіки та Західно-Української народної республіки.   Проте довгим був шлях до цієї історичної події. Ідея соборності бере свій початок від об'єднання давньоруських земель навколо князівського престолу в Києві, а її філософське коріння сягає часів Візантії. Протягом віків її практичним втіленням займались українські гетьмани Богдан ХмельницькийІван МазепаПетро ДорошенкоПилип Орлик. У XVIII — початку XX ст., коли українські землі були поділені між сусідніми державамиПольщеюМосковієюРумунієюАвстро-Угорщиною, ця ідея знайшла своє відображення у працях найкращих вітчизняних мислителів, оскільки для боротьби за свої національні інтереси Україні була вкрай важливою територіальна єдність.

  Століттями розірваний український народ об'єднався на своїй землі в єдиній Українській державі  — Наддніпрянщина вийшла з Російської, а Західна Україна — з Австро-Угорської імперії. Акт возз'єднання, злуки двох Україн у 1919 році був символічним знаком прагнення єдності і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об'єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

День соборності України став офіційним державним святом в 1999 році. Такий указ підписав президент Леонід Кучма.

Оскільки це свято пов'язане з процесом об'єднання українських земель, заходи, що проводяться 22 січня, покликані відобразити саме його. Найбільш знаковий з таких відбувся в 1990 році і отримав назву "Живий ланцюг". Тоді люди вишикувалися ланцюгом" від Києва до Львова та Івано-Франківська. За різними оцінками, участь у такій акції взяли до трьох мільйонів людей. Від того часу ідея проведення "живого ланцюга" стала доброю традицією. Такі акції влаштовують щорічно не тільки в Україні. Акції, присвячені Дню соборності влаштовують українці, які проживають в різних містах Європи та Америки.

В центральній бібліотеці  Вигодської ТГ було організовано книжкову виставку, на якій представлені книги та матеріали, присвячені цій історичній події.  

 

  

 

  











 

17 січня 2024 р.

Юрій Андрухович "Московіада"

 

Привіт усім! З вами Ілайжа Келсі, студент східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Цього семестру я читаю різні твори української літератури - і сучасні, і класичні. Сьогодні розповім вам про легендарну книжку “Московіада”, написану в 1992-ому році автором Юрієм Андруховичем.

 Треба сказати, що про всі твори в моєму списку я знаю тільки те, що мені розказувала професорка - ім’я автора, приблизна дата публікації та одне-два речення про зміст книжки. Тому я очікував від “Московіади”, що це будуть якісь серйозні мемуари про життя українського поета в Москві, а відкрив, навпаки, надзвичайно смішну та сюрреалістичну темну комедію.

 Стиль книжки - постмодерністський. Вона не те що депресивна, а скоріше абсурдна, хоча має й серйозні теми. Автор пише довгими реченнями, часто вживає “потік свідомості”, але книжка читається легше, ніж “Польові дослідження” - “Московіада” далеко не така «насичена».

 Автор включає безліч посилань на інші твори української літератури. На жаль, у мене поки що немає досвіду, щоб ловити усі ці моменти, однак я встиг зрозуміти одне посилання на “Лісову пісню”, коли головний герой говорить “Я в серці маю те, що не вмирає!” Також смішило те, що головний герой інколи цитує самого Андруховича та його групу “Бу-Ба-Бу”.

 Мені здається, що можна назвати цю книжку “експресіоністською”, тому що в книжці абсолютно все перебільшене - і герої, і локації, і сюжет. Особливо мене вразили колоритні та різноманітні персонажі. Навіть людей, які згадуються тільки раз (і це побіжно), автор описує відмінно, щоб всі відрізнялися своїми власними дивними рисами: почесний оленяр, який засинає у ліфті; КГБіст, який пишається своєю книжковою українською мовою; якийсь Паша Байстрюк, про якого написано лише, що його відрахували “за систематичне зловживання чужими лосьйонами”.

 Суть експресіонізму полягає в тому, що перебільшені елементи твору, хоча не виражають буквальну правду, успішно передають реальні почуття людей. Тому “Московіада” точно підходить до цього жанру, бо вся книжка переповнена атмосферою столиці вмираючої імперії. Читаючи “Московіаду”, я не тільки сміявся з гумористичних елементів, але й занурювався в цю атмосферу, яка справила на мене сильне враження. Вкінці я скажу, що рекомендую цю книжку всім фанатам сучасної літератури, а особливо тим, які люблять темний гумор і сюрреалізм. Думаю, що їм вона обов’язково сподобається.


5 січня 2024 р.

6 січня виповнюється 190 років з дня народження Степана Руданського


 6 січня 1834 року день народження талановитого українського письменника Степана Руданського, чия муза була спорідненою з українською ментальністю. Естетика його творів нерозривно пов’язана з народнопоетичною традицією українців. Творчий спадок Руданського високо оцінив Іван Франко. Він писав: «В Степані Руданському бачимо великий поетичний талант, обік Шевченка найвизначніший в українському письменстві ХІХ віку» 



4 січня 2024 р.

“Польові дослідження з українського сексу” Оксани Забужко. Враження американського студента

 Усім привіт! Мене звати Ілайжа Келсі, я  студент української мови та культури в Індіанському університеті. Вивчаю українську мову вже 3 роки. У майбутньому планую працювати економістом в Україні, але поки що у мене не було можливості туди поїхати.

 Я довго хотів читати українську літературу, однак якось ніколи не вистачало ані сили, ані часу (або, швидше за все, мені просто було лінь). Тому я дуже чекав цей курс літератури -- думав, нарешті мушу щось читати, не можу лінуватись, коли мені за це ставлять оцінку!

 Однак я не знав, з чого почати. Невже можна відразу читати Шевченка чи якісь старі, класичні твори -- вони напевно будуть занадто складні для мене, там багато застарілих слів і довгих речень. Краще б почати з чогось сучаснішого, ні? Ми з подругою говорили на цю тему, й вона перелічила кілька варіантів. Один  мене зразу привабив своєю назвою - “Польові дослідження з українського сексу”? Та що ж це таке? Потім виявилося, що однокурсниця моя щойно прочитала англійський переклад та їй сподобалось, а ще я дізнався, що сюжет книжки відбувається у моєму рідному штаті, у Пенсильванії. Цього було достатньо, щоб мене зацікавити, і я взяв цю книжку як першу до читання. Потім стало ясно, що, мабуть, це була помилка.

 Мені здається, що це, можливо, найважча книжка, яку я міг би вибрати на початок семестру. Книжка написана у постмодерністському стилі. Авторка пише надзвичайно довгими реченнями, іноді довшими, ніж ціла сторінка. Взагалі-то книжка вся написана як потік свідомості, що значить, що неносіям мови досить важко розібрати й розуміти її. Сюжет не йде напряму, а блукає вперед і назад з думками оповідачки. Тому мені було дуже важко читати, незважаючи на те, що книжка доволі коротка - усього 141 сторінка.

 Не можу сказати що книжку приємно читати, але все одно було дуже цікаво. Сюжет досить понурий, та й сам світогляд оповідачки якийсь надто  негативний. Коротко кажучи, сюжет мова іде про токсичний роман та розставання, однак під цим сюжетом авторка виражає інші теми й думки, наприклад: що це значить бути українкою за кордоном в 90-их роках? Яке місце України в світі? Чи людина повинна брати на себе відповідальність за своє життя, писати свою власну історію, і якщо так, то як? Читаючи цю книжку, я цікавився не так сюжетом, як глибшими розмірковуваннями. Я часто припиняв своє читання, щоб скопіювати собі якусь цікаву цитату з тексту.

 Вкінці я скажу, що рекомендую книжку “Польові дослідження з українського сексу”. Вона відкрила для мене інший, не зовсім приємний світогляд. Думаю, вона зацікавить як іноземців, так і самих українців. Мені здається, що дочитавши книжку, я вже якось краще розумію якусь частинку української культури, хоч одна книжка ніколи не зможе передати її цілком.