Микола Хвильовий. Я-Романтика Враження американського студента

 Усім привіт! З вами Ілайжа Келсі, магістрант на факультеті східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Останні місяці я читаю твори української літератури в оригіналі, щоб покращити своє знання української мови та культури. Цього тижня я читав короткий твір “Я (Романтика)” автора Хвильового.

 Цей твір став ще одним прикладом, чому мені не варто судити про книжки за їхніми назвами. Я дуже мало знав про цей твір до того, як почав його читати. Знав лише, що він був написаний десь у 20-х роках і що автор потім зустрів якусь трагічну долю. Взагалі я віддаю перевагу цьому спосібу читання - не знати майже нічого про твір і таким чином судити про нього тільки за змістом, без впливу інших джерел. Проте це призводить до таких ситуацій, коли через назву я очікую якусь романтичну новелу, а справді виходить, що це надзвичайно темна й понура історія про чекістів та революцію.

 Попри те, що “Я (Романтика)” напевно найнурішиий твір, який я поки читав українською, у ньому дуже виражливий і навіть гарний стиль. Я скоро помітив, що у Хвильового така звичка чергувати довгі речення з короткими. Це створює ритм, наче хвилі, які зачаровують читача і додають особливу химерну атмосферу до прози. Розмовляючи з професоркою про цю його звичку, я дізнався, що сам “Хвильовий” - це тільки псевдонім, а справжнє ім’я автора - Микола Григорович Фітільов. Мабуть його і через цей стиль звали “Хвильовим”.

 Новела розказує про роботу чекіста під час кривавої Червоної Революції. Головний герой якось стоїть між двома полюсами - він має дві сторони своєї ідентичності, ніби два “я”. З одного боку, він відданий комуніст і хоче підтримати “ідеали революції”, засуджуючи “антиреволюційних” людей до смерті. З іншого боку, якась частина його досі зостається людиною - він відвідує свою маму на краю міста й там відчуває усі емоції, які наче ховає від себе на роботі.

 Можна назвати цю новелу імпресіоністською, але також і символістською. Хоча вона справді коротка, вона переповнена такими повторюваними символами - нескінчений степ; гроза, яка постійно наближається; його мама, що репрезентує частину його “власного, злочинного ‘я’, якому [він] дає волю”. Я скажу чесно, що не розумів усю цю гру з символами, але вона точно створила потужну атмосферу жаху в новелі.

 Дивно сказати, що така понура новела “гарна”, але так вона у Хвильового вийшла - його проза справді поетична, його символи ефективно відіграють  свою роль і в результаті новела успішно залишає незабутнє враження. Думаю, що її варто обговорювати на будь-якому курсі історії червоної революції та української літератури початку 20-го століття.