25 червня 2020 р.

Конституція – оберіг держави

Конституція – це джерело права будь-якої держави.  Це свято щорічно відзначається на честь ухвалення Конституції незалежної України. Основний Закон Держави Україна був ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. 8 червня 1995 року між гілками влади був підписаний Конституційний договір, на підставі якого мала бути розроблена Конституція. У 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти. 27 червня почався розгляд запропонованого документа у Верховній Раді. Депутати працювали над проектом, залишаючись у сесійному залі всю ніч із 27 на 28 червня. Парламентарії врахували зауваження Президента України, а також підтримали всі спірні статті проекту – про державні символи в України, про державну українську мову, про право приватної власності в Україні, після чого Основний Закон був остаточно затверджений. Цей день назавжди увійшов в новітню історію нашого суспільства, закріпив демократичні засади, стабілізував правові норми та відносини.  
Працівниками центральної бібліотеки було проведено книжкову виставку «Конституція – оберіг нашої державності», на якій будо представлено літературу присвячену цьому святу.  
Щиро вітаємо всіх громадян Вигодської ОТГ із Днем Конституції! Нехай у цей урочистий день панує світлий настрій, міцніє почуття гордості за нашу країну, за її основний закон, що гарантує втілення мрій і сподівань на краще життя у власній державі.

 

9 червня 2020 р.

Перша українська феміністка

8 червня 1855 року – народилася Наталя Кобринська, українська  письменниця, публіцист, видавець і громадський діяч. Засновниця жіночого руху в Галичині.
 Наталія Озаркевич народилася 8 червня 1855 року в селі Белелуя на Станіславщині (нинішня Івано-Франківщина). Як то часто трапляється з людьми передових поглядів та сміливих ідей – в інтелігентній родині. Її дід був одним зі сподвижників українського театрального аматорства, батько – священиком та депутатом Галицького сейму. Словом, у сім’ї добре знали, що таке національно-культурні традиції та добра освіта. Ще дитиною Наталія призвичаїлася багато читати – українською, російською, німецькою, французькою та польською мовами.
   1874 року Наталія одружується з теологом, талановитим співаком і композитором Теофілом Кобринським. Маючи ґрунтовну освіту, він сприяв інтелектуальному розвитку молодої дружини. Наталія отримала справжнього друга, однодумця й соратника, який аж ніяк не боронив їй мріяти про “реформу жіночого ґаздівства” і не помічав іронічних, а часом і в’їдливо-зневажливих коментарів із боку тодішньої “еліти”. На жаль, ідилія сімейного життя обірвалася несподівано швидко. У 27 років Кобринська стає вдовою. Аби донька не занедужала від туги, батько забирає її спершу додому, в Болехів, а згодом відвозить до Відня – вдихнути вільного європейського духу. У новому товаристві погляди Кобринської усталюються, кристалізуються. Літературознавець та громадський діяч Остап Терлецький – новий знайомий – радить узятися за перо. У 1883 Кобринська пише оповідання “Шумінська”, а в 1884 – повість “Задля кусника хліба”.
   Десь у цей час молода письменниця остаточно вирішує: її доконечна життєва мета – реалізувати ідеї фемінізму через літературні твори.1884 року в Станіславові з її ініціативи утворилося “Товариство руських жінок“. . 8 грудня 1884 року – перші загальні збори товариства. День народження українського фемінізму…“Гаряча промова Наталі Кобринської зачарувала присутніх. Особливо для молодших душ, спраглих небуденства й нових доріг, вона була “п’янким нектаром”, – згадує про цей день письменниця Олена Кисілевська.
   1887 року Наталія Кобринська разом зі своєю подругою й колежанкою Оленою Пчілкою реалізовує проект, аналогів якому не було на той час ніде: перший у світі жіночий альманах. На початку 90-х років Наталія Кобринська заснувала видавництво “Жіноча бібліотека“, видає альманах “Наша доля”. На її думку, економічна незалежність жінки від чоловіка, можливість реалізуватися в освіті й науці, усвідомлення себе самостійною одиницею, а не додатком до мужчини, дозволить жінці вирватися з патріархального рабства. Аби налагодити видання книг, Кобринська переїжджає до Львова. Сподівається, що саме тут удасться створити найсприятливіші умови для популяризації фемінізму. Проте жінки, до яких намагається “достукатися” Кобринська, здебільшого байдужі до її ідей. Розчарована, письменниця повертається до рідного Болехова. 1912 року ще встигає відновити діяльність видавництва, але всі її плани перекреслює Перша Світова. Розчарування, самотність, постійна пригніченість і тривога віднімали геть усі сили. 1915 року вона пережила ще й арешт зі звинуваченням у шпигунстві на користь Росії. Урятувалася чудом.
 1918 року Н.Кобринська підготувала збірку «Воєнні новели», до якої ввійшли твори «Кінь», «На цвинтарі», «Брати», «Свічка горить», «Полишений» та досі не знайдені «Тіні», «Лист», «Чи случай», «З-під гуку гармат».
    Останні роки життя Наталія Кобринська провела в голоді та злиднях. Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом й померла 22 січня 1920 року. Похована в місті Болехів на Івано-Франківщині.
Ольга Кобилянська присвятила Наталії Кобринській один із найкращих своїх творів – повість “Людина”.