22 жовтня 2020 р.

«..Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох» (до 85 ї річниці з дня народження Б. Олійника)


 Є люди, які в історії України посідають унікальне місце. Без них наше життя, українська дійсність, майбутнє Української держави уявити просто неможливо. До славетної когорти таких особистостей по праву належить унікальний поет-лірик, поет-громадянин, поет-шістдесятник, велет духу і національної ідеї, академік НАМ України, народний депутат України, голова Українського фонду культури, Герой України, Борис Ілліч Олійник

Народився Борис Ілліч Олійник 22 жовтня 1935 р. в с. Зачепилівці на Полтавщині в родині службовця.

У 1953 р. після закінчення середньої школи Б. Олійник вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка, по закінченні якого працював у редакціях газети «Молодь України», журналів «Ранок», «Дніпро», «Вітчизна». У 1957 р. на сторінках університетської багатотиражки з'явився перший вірш Олійника — «Б'ють у крицю ковалі».

Борис Олійник – лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка 1983 року за твори:”Сива ластівка”, ”У дзеркалі слова”, ”Дума про місто”

Особливе художнє досягнення Б. Олійника — цикл-поема «Сиве сонце моє» (1978). Укладений із дев'яти поезій, написаних різними віршованими розмірами, у щоразу відмінній психологічній і художній тональності, викликаний глибоким людським переживанням, цикл несе в собі і сповідь сина перед пам'яттю матері, і схиляння перед її чесним трудовим життям, і роздуми про призначення людини на землі.

Мотив синівської вірності, кревного обов’язку перед отчою землею, перед близькими людьми, зрештою, перед самим народом – один із найсильніших у творчості Бориса Олійника. Тут поет дивовижно розмаїтий, багатовимірний, щедрий у своєму невичерпному почутті… Муза його буває великодушною, вона здатна терпимо-іронічно ставитись до тих чи інших людських слабостей, не прощає ця муза лише відступництва, занедбання пам’яті, втрати людиною того заповітного духовного нерва, що має повсякчас остерігати від здрібніння і самоспустошення. Поезія Олійникові щораз виявляє гостру незмиренність, коли доводиться виступати проти егоїзму, споживацтва, виявів «ентеерівського браконьєрства», від якого часом потребують захисту духовні цінності теперішні і предковічні.

Він належить до покоління поетів, яких називають шістдесятниками. Борис Ілліч Олійник, мистецька й політична діяльність якого, безперечно, має міжнародне звучання, став одним із духовних лідерів України другої половини ХХ століття, втіливши у собі — своїй свідомості, літературній творчості, публіцистиці — драматизм її морально-філософських і культурно-політичних змін. 

Поет високої культури і громадянського обов'язку, Борис Олійник зосереджує свою увагу на найбільш важливих проблемах часу, наполегливо утверджує високі гуманістичні ідеали, бореться зі злом.

Відзнаки і нагороди Лауреат Державної премії СРСР, Державної премії України ім. Т. Шевченка, міжнародних премій імені Сковороди та «Дружба», Герой України (до 70-річчя з дня народження). Відомий державний діяч: обирався депутатом Верховних Рад СРСР (з 1989 по 1991 рік — віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР) та України. За вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України Президент України Віктор Ющенко 16 січня 2009 нагородив Бориса Олійника орденом Свободи. Орден князя Ярослава Мудрого IV ст.(1999), V ст. (1995). 15 жовтня 2009 удостоєний звання «Почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка»

22 жовтня цьому видатному  поету і діячу виповнилося 85 років.  На абонементі Вигодської центральної бібліотеки було розгорнуто книжкову виставку «Палітра слова Бориса Олійника», на якій було представлено літературу про життя і творчість цього Велета української літератури.  

“ Коли вже народився ти поетом, - За все відповідай у цім житті “, - ці слова Б.Олійника стали своєрідним кредо його творчості.   



15 жовтня 2020 р.

Героїв Україна пам'ятає (14 жовтня День Захисника України)

 

Щорічно, 14 жовтня ,Україна відзначає  одне зі своїх головних державних свят — День захисника України. Окрім того, 14 жовтня — це православне свято Покрови Пресвятої Богородиці, День козацтва та річниця створення Української повстанської армії. 14 жовтня 1942 року в місті Сарни (Рівненська область) було сформовано перший  підрозділ (сотня) УПА на чолі з польовим командиром Сергієм  Качинським («Остапом»). 

 В бібліотеках Вигодської ОТГ до цієї дати проведено цикл різноманітних заходів, а саме: історичну годину  «Шляхами козацької слави» , а також книжкову виставку "Героїв Україна пам'ятає"  (Вигодська публічна центральна селищна бібліотека), патріотична година, «Ми щит і меч твій Україно» (Вишківська бібліотека -філія), "Козацька слава не поляже про себе розкаже"( голосні читання Новоселицька бібліотека-філія), історичний екскурс "Тісніше станьте, сильні духом, під покровом  одним" (Старомізунська бібліотека філія), година пам'яті  "Незламні соняшники"(Сенечівська бібліотека-філія), Історична година "У пам'яті народу" (Новошинська бібліотека-філія) та багато інших патріотичних заходів для різних вікових груп.  









9 жовтня 2020 р.

Конкурси . Вітаємо переможці




  28 вересня 2020 року члени журі обласного конкурсу «Краща бібліотека 2020 року» розглянули надіслані на другий (заключний) етап мультимедійні та відео-презентації бібліотек-учасниць – переможців першого (районного) етапу конкурсу. 

     В цьому конкурсі взяли  участь також бібліотеки Комунального закладу «Вигодська публічна центральна селищна бібліотека» Вигодської селищної ради. 

         Переможницею обласного конурсу  в номінації «Бібліотека - територія творчості» стала Пшеничниківська бібліотека – філія . В цій бібліотеці працює молодий , енергійний бібліотекар Кобинець Наталія Миколаївна, людина креативна і творча.

 Наш колектив щиро вітає переможницю і бажає й надалі   працювати самовіддано і втілювати нові ідеї в життя,зичимо здоров’я і благополуччя. 









Всім поціновувачам магічного реалізму присвячується

          


 Ісабель Альєнде народилася в 1942 році в місті Ліма (Перу), де її батько, Томас Альєнде (двоюрідний брат Сальвадора Альєнде, який став в 1970 році президентом Чилі і убитого під час військового путчу під керівництвом Аугусто Піночета), працював у дипломатичній службі Чилі. Мати Ісабель, Франсіса Йона ( «донья Панчіта»), після розпаду сім'ї в 1945 р повертається в Чилі з трьома дітьми, де починає нове життя в старому будинку свого батька в Сантьяго. У 1950-х рр сім'я їде в Болівію і Бейрут. Перебуваючи далеко від Чилі, Ісабель продовжила свою освіту в приватних школах: в Болівії - північноамериканській, в Бейруті - англійській, а повернувшись в 1958 році, завершила його в рідній країні. Приблизно в цей же час відбувається її знайомство з майбутнім чоловіком, в той час ще студентом-інженером, Мігелем Фріасом. Весілля відбулося кілька років по тому, в 1962 р З 1959 по 1965 р Іcабель робить успішну кар'єру тележурналістки в інформаційній службі Організації ООН з продовольства і сільського господарства. На телебаченні вона веде щотижневу передачу про програму ООН по боротьбі з голодом

    У 1984 р в світ виходить коротке гумористичне оповідання  «Фарфорова товстуха» (La gorda de porcelana), написане ще в 1974 р.  Також в цей же час був опублікований роман «Любов і тьма» (De amor y de sombra). У 1987 р була опублікована «Єва Луна» (Eva Luna) іспанською мовою. Цей сюжет отримав своє продовження в романі, який вийшов  двома роками пізніше «Казках Єви Луна» (Cuentos de Eva Luna). У 1991 р, поки Ісабель Альєнде представила свою нову книгу «Нескінченний план» (El plan infínito), її дочка Паула пережила напад порфірії, після чого протягом року перебувала в стані коми. 6 грудня 1992 р Паула вмирає. У 1994 р відразу на декількох мовах в світ виходить, мабуть, сама автобіографічна книга під назвою «Паула» ( «Paula»). За цими значними творами були інші не менш цікаві і важливі: «Афродіта» (Afrodita (1998)), «Дочка фортуни» (Hija de la fortuna (1999)), «Портрет в коричневих тонах» (Retrato en sepia (2000)) , молодіжний роман Місто бестій (La ciudad de las bestias (2002)), «Моя придумана країна» (Mi país inventado (2003)), «Царство золотих драконів» (El reino del dragón de oro, 2003)), «Ліс пігмеїв »(El bosque de los pigmeos, 2004)),« Зорро »(Zorro, 2005)),« Інес моєї душі »(Inés del alma mía, 2006)),« Сума днів »(La suma de los días, 2007) ), «Острів під морем» (La isla bajo el mar, 2009)). 

Сьогодні  розповідь про її роман «Дім духів»

Дуже незвичайна книга. І вже точно - запам'ятовується. Трохи нагадала улюблену мною "Сто років самотності" Г. Маркеса. Хоча навіть важко однозначно сказати чому саме. Можливо, загальною атмосферою Латинської Америки або життям сімейства, в якій органічно поєднуються звичайні реалії з магічними "родзинками".

Тут є дівчата, народжені з зеленими волоссям. Є ясновидиця і її мати, слова якої, сказані між іншим, збувалися. Є духи, що живуть поруч з людьми  нині живуть і допомагають їм в години розпачу. Тут немає порожніх слів і непотрібних вчинків. Все мало свій початок і цілком логічний кінець. Крім "епохи Піночета" . Та й для приходу до влади цього військового диктатора головний герой роману Естебан Труеба теж доклав зусиль. Так що, "хотіли як краще, отримали як завжди".

Роман спочатку я сприймав як сімейну сагу. Дія відбувається в  Чилі двадцятого століття. Розповідається історія Естебана Труеба і його сім'ї. Іноді від імені головного героя, іноді від нього імені його  внучки Альби, частіше - від третьої особи. Персонажів у книзі багато і всі вони виписані яскраво і повно. Кожна сюжетна лінія гідна окремої книги. Але моє спокійно-неспішне читання круто змінилося  на  тривожно-страшне. Це коли боротьба з комуністами закінчилася військовим переворотом. Я думав, що політичні відступи в романі мають вигляд ажурного прикраси, а виявилося, що написаний роман був перш за все як свідчення очевидиці історичних подій. І тим ще більш значний. 



То ж приємного, уважного і ВДУМЛИВОГО нам всім читання




1 жовтня 2020 р.

30 вересня – всеукраїнський день бібліотек. Майбутнє – за бібліотеками!

 
   Є багато див на землі, створених природою і зроблених людиною. Та чи не найбільше диво з див – книга. У ній весь неосяжний світ. Як незгасимий смолоскип освітлює шлях людині книга. І завжди цей смолоскип був у бережливих, надійних руках бібліотекарів. Тому зовсім не випадково, у рік тисячоліття літописання і книгодрукування Президент України своїм указом проголосив 30 вересня Всеукраїнським днем бібліотек. 
    Символічно, що саме в день Віри, Надії, Любові та їх матері Софії (Мудрості) відзначається це свято. А дарують людям вічну мудрість книг бібліотекарі. Тож, як записано в стародавньому трактаті: „Воздамо дяку тому, хто допоміг нам легко пройти крізь складний лабіринт книг”.
   Стоїть бібліотека на землі, вища і святіша від усіх богинь. І це не просто храм науки і душі – це наша історія. 
  Хтось із мудрих сказав: „Бібліотекар – це не професія, а стан душі, а ще – знахар”. Це насправді так, бо якщо в аптеці чи лікарні вам полікують тіло, то в цьому храмі – душу.
У цей день, Всеукраїнський День бібліотек, ми   приєднуємося до привітань на адресу всіх працівників цього безцінного осередка, з віками накопиченого  нашого людського досвіду і знань. Бажаємо Вам усіх благ, уваги ваших читачів і ваших справжніх шанувальників!  

Яких професій лиш нема,
Художник, вчитель, лікар і аптекар,
Та все ж, найкраща – це моя
Бо я – БІБЛІОТЕКАР.

    В цей святковий день бібліотекарів нашого закладу прийшов привітати селищний голова  Наум Ярослав Ярославович  . Він вручив почесні грамоти кращим працівникам  бібліотек  : директору  Комунального закладу «Вигодська  публічна центральна селищна бібліотека» Катренич Тетяні Ярославівні та  завідуючій Старомізунської бібліотеки-філії  Гладич Ользі Анатоліївні  . Він сказав ,що  бібліотека завжди була збирачем, хранителем і дослідником творів друку — вічних пам’яток писемності, а її служителі — вірними зберігачами і популяризаторами духовної спадщини поколінь і побажав успіхів у благородній просвітницькій справі  , міцного здоров’я, щастя та благополуччя. До привітань приєднався начальник культури Вигодської селищної ради  Курус Руслан Михайлович. Він привітав усіх із святом , побажав працювати творчо йти в ногу з часом.  
      Також колектив  Комунального закладу «Вигодська  публічна центральна селищна бібліотека» щиро вітає переможницю обласного конкурсу «Краща бібліотека року 2020» Кобинець Наталію Миколаївну , яка здобула перемогу у номінації «Бібліотека-територія творчості». Бажаємо й надалі працювати з натхненням  і здобувати нові перемоги.