Вишиванка - твій генетичний код

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке проводиться щороку в третій четвер травня (будній день). Свято не прив'язане до жодного державного чи релігійного. До цього дня кожен охочий може долучитись, одягнувши вишиванку. Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу. Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки. У цей день вже традиційно організовують цікаві конкурси у мережі, наприклад, «Найкраща вишиванка» або «Найкраще фото» у вишиванці. Фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а також і українці за кордоном.  

До Дня вишиванки у нашій  бібліотец і ми організували для вас :

• Унікальну книжкову виставку про історію та таємниці українського орнаменту.

• Святкову фотозону, де кожен охочий може зробити яскраве фото на згадку.  

 

«Матеріально-технічний стан бібліотек: реальність та перспективи»

 Сьогодні разом із колегами відвідали надзвичайно актуальний онлайн-семінар на тему: «Матеріально-технічний стан бібліотек: реальність та перспективи».

Особлива подяка спікерці — головній бібліотекарці НБУ ім. Ярослава Мудрого Людмилі Лагуті за глибокий аналіз теми, корисні кейси та чітке бачення майбутнього нашої справи.

Сучасна бібліотека — це не лише книги, це комфортний, технологічний та привабливий простір для всієї громади. Працюємо над тим, щоб реальність змінювалася на краще, а перспективне майбутнє ставало ближчим! 

Українська історія очима польського шляхтича. До 180-ї річниці від дня народження Генріка Сенкевича

 Сьогодні виповнюється 180 років від дня народження класика польської літератури Генрика Сенкевича.

Генрик Сенкевич (псевдонім Litwos), письменник та есеїст, народився 5 травня 1846 року в Волі-Окшейській на Підляшші, помер 15 листопада 1916 року у Веве в Швейцарії. Сенкевич походив з зубожілої земської шляхти гербу Ошик, яка по батьківській лінії виводилася з татар, що осіли в свій час у Литві. Генрик Сенкевич мав чотирьох сестер і брата. З 1858 року Сенкевич ходив до кількох варшавських гімназій, живучи не з родиною, а на пансіоні. В школі його цікавили історія та література. Через важке фінансове становище родини йому довелося рано почати заробляти на життя роботою гувернером.

Після отримання атестату зрілості у 1866 році, згідно з волею батьків, він поступив до медичного відділу варшавської Головної школи . Але швидко по тому перевівся на юридичний факультет, а врешті-решт обрав філолого-історичний факультет, завдяки чому ґрунтовно ознайомився зі старопольською літературою та мовою.

Після того, як царська влада закрила польськомовну Головну Школу, Сенкевич продовжував навчання в російськомовному Варшавському університеті, який закінчив у 1870 році без допуску до випускних екзаменів.

В 1869 році він дебютував як журналіст рецензією на театральну виставу в газеті «Пшегляд Тигодньови». В 1876 – 1878 роках Сенкевич як кореспондент «Газети Польськей» перебував у Північній Америці. Велику популярність Сенкевичу принесли репортажі з далеких мандрівок: «Листи з подорожі до Америки» (1876 – 1878) та «Листи з Афріки» (1891 – 1892), особливо перші з них. Вони давали обширну інформацію про американське життя з його досягненнями, але і з ризиками. Не без гумору, Сенкевич розповідав про звичаї тогочасної Америки. Літературну творчість Сенкевич розпочав новелами ‒ написав їх понад сорок. Ліричний стиль, уміння поєднувати живі та гумористичні характеристики постатей із високим пафосом становлять одну з характерних рис зрілої прози Сенкевича. Найбільшу популярність письменнику принесли його романи, особливо історична проза. Маніфестом незломного патріотизму для сучасників стала «Трилогія». Всі романи циклу ‒ «Вогнем і мечем», «Потоп» та «Пана Володийовського» ‒ публікувалися спочатку в журналі «Слово» в 1883-1886 роках. Завдяки «Трилогії» поляки оточили Сенкевича культом ‒ дехто навіть вбачав у ньому духовного проводиря народу. Ніхто краще за нього не втрапляв у відчуття національної гордощі польських читачів усіх станів і поколінь. Його книжки читали всюди і всі, а їхній автор ‒ незважаючи на напади радикальної критики ‒ став літературним і політичним авторитетом.

Генрик Сенкевич до сьогодні вважається в світі класиком історичного роману, одним з найвидатніших письменників в історії польської літератури та незрівнянним стилістом.

 

Знати, щоб жити. 40-м роковинам Чорнобильської трагедії.

 

Робоча нарада була присвячена 40-м роковинам Чорнобильської трагедії.

Завдяки перегляду відеоролика та огляду виставки присутні змогли детальніше ознайомитися з хронікою подій. Особливо зворушливою частиною зустрічі став виступ нашої гості — Оксани Миколаївни Бардиш, яка поділилася спогадами про свого батька, ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС.

 

Книга дуже корисна для іноземних читачів. Відгук американського студента на книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?»

 На заняттях української мови зараз ми читаємо книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?». Вона про втрату після початку повномасштабної вторгнення, але теж про те, як люди дбають одне про одного. Головна героїня книги — Діана, хто пише листи своїй мамі. Формат цієї книги є прикладом про те, як люди дбають одне про одного. Психотерапевтка, яку звуть Ліза, порадила Діані писати лист замість щоденник. Мені здається, що мета листів — це заспокоїти тривогу щодо того, де її мати. Діана писала так, як у неї не так багато травми, бо вона сама написала, що вона «при тямі і дуже стабільна» (14), але можна вказати декілька моментів, коли очевидно, що триває травма. Наприклад, вона завважила, що чомусь вона майже нічого не слухає. Мабуть це через те, що важко з візком, але на мою думку, можливо, що це порушує щось у неї.

         Я вважаю, що ця книга дуже корисна для іноземних читачів, які вивчають українську мову, тому що формат дуже простий. Короткі листи допомагають їм, щоб не втомлювалися. Окрім цього, листи епізодичні. Тобто кожна особа може читати настільки захоче без багатьох проблем. Слова самі також не складні. Бабкіна пише розмовним стилем і тому текст доступний для тих, хто знає українську на середньому рівні.

          Для мене особливо цікаво читати цю книгу, тому що вона порушує мої пам’яті пов’язані з початком війни. Я тоді жив у Будапешті в готелі й пам’ятаю, як швидко й настільки змінився центр міста. Протягом перших днів до нас приїхали біженці, а ми подумали, що будуть українці але оказалося, що спочатку близько 300 іноземних студентів водночас приїхало. Потім вже під час другої хвилі приїхали матері з дітьми, декотрі з них залишилися там. У центрі біля вокзалів було багато людей з жовтими жилетами та наметів, де люди віддавали теплий одяг та їжу.

         Мені подобається, що в книзі відбуваються всілякі емоції. Я досі не дочитав до кінця, але мені дуже сподобалися комічні моменти, як-от історія про брехню мамі Діани щодо аварії в Італії, та моменти, коли Діана пояснює свої почуття в Відні. На мою думку, це відображення того, як горе та втрата виглядають у реальності. Можна й все відчути й нічого не відчути — усе відбувається хвилями.