29 січня 2025 р.

Нема любові понад ту, Що окропила кров’ю Крути, (до 107-річниці пам'яті героїв Крут)

Нема любові понад ту,

Що окропила кров’ю Крути,  

І ту гарячу кров святу  

Повік Вкраїні не забути.  

                         В.Письменний   

 

Сьогодні ми схиляємо голови перед подвигом молодих українців, які 107 років тому біля станції Крути стали на захист нашої державності. Юні студенти, курсанти та гімназисти, маючи 16 кулеметів, 1 бронепотяг та 1 бойовий потяг, близько шести годин протистояли багатотисячному більшовицькому війську. 520 добровольців знали, що йдуть на смерть, але не відступили. Затримавши російського ворога на чотири дні біля залізничної станції Крути, юнаки дали змогу владі УНР розгромити повстання російської п’ятої колони під назвою «повстання на заводі Арсенал» у Києві, а головне – укласти Брестський мирний договір із країнами Четверного союзу й досягнути визнання УНР суб’єктом міжнародних відносин. Ця самопожертва стала символом незламності, любові до Батьківщини та боротьби за право жити у вільній державі.

Сьогодні Україна знову виборює свою свободу. Ми відчуваємо, як тісно пов’язаний героїзм Крут із подвигами сучасних Захисників і Захисниць. І тоді – понад 100 років тому, й тепер – ворог той самий. Нинішні військовослужбовці завершують справу крутянців.

Шана всім, хто захищає Україну! Тільки в єдності ми вистоїмо і переможемо! Слава Героям!Слава Україні!   

 

  










 

22 січня 2025 р.

Наша єдність – наша зброя (до 106 річниці Дня Соборності )

Щороку 22 січня у день проголошення Акта Злуки Української Народної Республіки (УНР) та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Україна відзначає День Соборності. Офіційно це свято встановлено Указом Президента України “Про День соборності України” від 21 січня 1999 року № 42. Акт Злуки, проголошений 106 років тому – 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві, став епохальною історичною подією, коли українські землі об’єдналися в одній державі. Це стало основоположною віхою українського державотворення, увінчало соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Соборність означає, по-перше, об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території. По-друге, – духовну консолідацію всіх громадян держави, їх згуртованість, незалежно від національності. Нарешті, соборність невіддільна від суверенітету й реальної незалежності народу –  фундаменту побудови демократичної держави, є запорукою виживання й існування нації.Ідея соборності була і залишається базовою національною цінністю українців. Проголошення Соборності 22 січня 1919 року, коли Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка об’єдналися в соборну державу, увінчало прагнення до єднання українців, розділених кордонами тогочасних імперій. Ця подія повністю руйнує твердження російської пропаганди, буцімто українські землі вперше об’єднав Сталін у 1939 році.Упродовж багатьох десятиліть Акт злуки залишався ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу. Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року питання єдності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилося під сумнів. На початку ХХ століття українці об’єдналися після падіння імперій. Нині Україна продовжує боротьбу за незалежність і соборність. Тому соборність залишається на порядку денному національних завдань. Цілісність буде цілковито відновлена після того, як Україна звільнить усі території, захоплені ворогом. Соборність – мета Перемоги.Радянська та російська пропаганда протиставляла українські регіони, нав’язувала уявлення про різні “сорти” українців. Проте в сучасному спротиві російській агресії ми довели свою згуртованість і спільне прагнення жити у вільній державі, яка сама визначає майбутнє. Соборність передбачає не лише пам’ять про спільне минуле, а й потребує згуртованої співпраці заради майбутнього, як на полі бою, так і в тилу. Коли ми, з різних регіонів, разом працюємо, боремося з окупантами, створюємо знакове і важливе, адже ціль у нас спільна: незалежна, демократична і соборна Україна. Єднаймося! 


 

 

16 січня 2025 р.

Сьогодні виповнюється 70 років поету, освітянину Богдану Михайловичу Томенчуку.

 Сьогодні виповнюється 70 років поету, освітянину Богдану Михайловичу Томенчуку.

Народився 16 січня 1955 року в с. Ценява Коломийського району Івано-Франківської області.

Навчався у Ценявській восьмирічці. Згодом у Коломийській середній школі № 2. Закінчив фізико-математичний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту (1972—1976 рр.).

У 1976—1977 роках — учитель математики Пістинської середньої школи Косівського району. У 1977—1989 роках — учитель математики середньої школи села Ворона Коломийського району. У 1989—1990 роках — директор Ценявської неповної середньої школи.

У 1990—1994 роках — начальник управління освіти Івано-Франківського облвиконкому, облдержадміністрації; 1994—1998 роках — завідувач відділу освіти Коломийської райдержадміністрації. Працював заступником голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

На сьогодні Богдан Томенчук добре відомий як директор Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти. У вільний від роботи час автор невтомно віршує, дивуючи своїх читачів яскравими та чуттєвими поезіями.

Автор поетичних збірок "Сповідайтесь мої тривоги", "Сезон ненаписаних віршів", "Дві джезви", "Місто героїв та понятих" та інших, а також публіцистики "Він був пророком у своїй Вітчизні". Лавреат премії ім. В.Чорновола, івано-франківської міської премії ім. І. Франка за збірку "Німі громи", а також удостоєний орденом "За заслуги" III ступеня.

2021 року нагороджений обласною премією ім. В. Стефаника у номінації "Поезія" за книгу "Переступний день".

Займає активну позицію і безпосередньо впливає на хід реалізації Програми реформування освіти, сприяє здійсненню заходів із відродження духовності, культури і народних традицій у краї.    




 

 

 

 

 

 

 

8 січня 2025 р.

"Я на світі такий один" (до 90-річчя від дня народження Василя Симоненка)

 

Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.

Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Та краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.

Ці пророчі слова написав безмежно обдарований поет – шістдесятник Василь Андрійович Симоненко, доля якому відміряла всього лише 28 років життя. Чи доводилось вам бачити, як падає зірка? Гайне темним небом – і згасне, не долетівши до землі. То – метеор, посланець космосу, що дощенту згорає в повітрі, котрим дихаємо. І нам на мить стає гарно і трохи сумно... Ось таким метеором промайнув рідним небосхилом Василь Симоненко, який, можливо, теж був посланцем із космосу на нашу стражденну і грішну планету – і, мов маленький принц Екзюпері, просто повернувся на свою далеку Батьківщину? Втім, його Батьківщина – Україна, де він виріс, навчився любити і страждати – і в нестримному прагненні до високого згорів у земній атмосфері.

Сьогодні ми відзначаємо 90-річчя поета-шістдесятника Василя Симоненка. 




1 січня 2025 р.

Огляд однієї книги до 70-річчя від дня народження Оксани Тебешевської.


Вперше про Ольгу Дучимінську я прочитав у поемі Оксани Тебешевської "Ольга-Олександра". Ніколи б не міг уявити, що біографію можна написати так красиво і поетично. В доступній формі, такими милозвучними словами створюється образ жінки, що присвятила себе творчості та високому покликанню - бути Вчителем. Ольга Дучимінська працювала у школах Галичини, організовувала жіночі курси, вчила не лише читати і писати, але й доглядати за хворими, вести домашнє господарство. Вона була знайома з багатьма українськими письменниками, багато років листувалася з діячами культури і мистецтва, врятувала багатьох знайомих від сталінських репресій, проте сама пережила 25 років сибірської каторги.

За своє довге життя Ольга Дучимінська пізнала все: і щастя, і страждання, та ніколи не втрачала мужності і наполегливості: працювала, вчила, творила, вірила у свій народ.

Шукала слів вагомих і заключних,

Щоб не приспати, а збудити люд,

Згадати предків подвиги величні

І будувати майбуття без пут.

Написати поетичну біографію могла лише споріднені душа, таким автором стала Оксана Тебешевська: заслужена вчителька України, поетеса, авторка кількох поетичних і прозових збірок, посібників і підручників з української мови і літератури. У жовтні 2024 року Оксана Тебешевська стала першою лауреаткою обласної літературної премії імені О.Дучимінської за книгу "Ольга-Олександра".

Сьогодні Оксані Тебешевській - 70 років! Хочеться щиро привітати її з днем народження та побажати нових творчих злетів і вдячних читачів!