Книга дуже корисна для іноземних читачів. Відгук американського студента на книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?»

 На заняттях української мови зараз ми читаємо книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?». Вона про втрату після початку повномасштабної вторгнення, але теж про те, як люди дбають одне про одного. Головна героїня книги — Діана, хто пише листи своїй мамі. Формат цієї книги є прикладом про те, як люди дбають одне про одного. Психотерапевтка, яку звуть Ліза, порадила Діані писати лист замість щоденник. Мені здається, що мета листів — це заспокоїти тривогу щодо того, де її мати. Діана писала так, як у неї не так багато травми, бо вона сама написала, що вона «при тямі і дуже стабільна» (14), але можна вказати декілька моментів, коли очевидно, що триває травма. Наприклад, вона завважила, що чомусь вона майже нічого не слухає. Мабуть це через те, що важко з візком, але на мою думку, можливо, що це порушує щось у неї.

         Я вважаю, що ця книга дуже корисна для іноземних читачів, які вивчають українську мову, тому що формат дуже простий. Короткі листи допомагають їм, щоб не втомлювалися. Окрім цього, листи епізодичні. Тобто кожна особа може читати настільки захоче без багатьох проблем. Слова самі також не складні. Бабкіна пише розмовним стилем і тому текст доступний для тих, хто знає українську на середньому рівні.

          Для мене особливо цікаво читати цю книгу, тому що вона порушує мої пам’яті пов’язані з початком війни. Я тоді жив у Будапешті в готелі й пам’ятаю, як швидко й настільки змінився центр міста. Протягом перших днів до нас приїхали біженці, а ми подумали, що будуть українці але оказалося, що спочатку близько 300 іноземних студентів водночас приїхало. Потім вже під час другої хвилі приїхали матері з дітьми, декотрі з них залишилися там. У центрі біля вокзалів було багато людей з жовтими жилетами та наметів, де люди віддавали теплий одяг та їжу.

         Мені подобається, що в книзі відбуваються всілякі емоції. Я досі не дочитав до кінця, але мені дуже сподобалися комічні моменти, як-от історія про брехню мамі Діани щодо аварії в Італії, та моменти, коли Діана пояснює свої почуття в Відні. На мою думку, це відображення того, як горе та втрата виглядають у реальності. Можна й все відчути й нічого не відчути — усе відбувається хвилями.  

"Не я б’ю – верба б’є

Кажуть, що верба першою відчуває подих справжньої весни.   У Вербну неділю в церкві освячують вербові гілочки, а повернувшись додому з освяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі  кілька гілок “щоб росла  Богові на славу, а нам, людям на вжиток”.

 Решту, що залишилося, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.  Якщо ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били свяченою вербою примовляючи: "Не я б’ю – верба б’є , за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко!"   Наші бібліотекарі на короткий час відклали справи, щоб перетворити вербові гілочки на маленькі обереги. У кожен букетик ми вплели трішки тепла, дрібку книжкової магії та щирі побажання миру.

 

Світ Гоголя містичний і неповторний

1 квітня 1809 року в селі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії народився Микола Васильович Гоголь.Микола Гоголь належить до найбільш оригінальних письменників усіх часів. У найрізноманітніших експертних опитуваннях його ім’я ставиться поруч із іменами Шекспіра, Сервантеса, Данте.  Літературна обдарованість Гоголя проявилась на повну силу саме тоді, коли письменник вдався до українських мотивів, повернувся до свого коріння. Микола Гоголь доводив росіянам ще в 1-й половині XIX століття, що російська та українські мови, культура, менталітет, звичаї різні у двох цих народів слов’янської групи.  Ніхто до і після Миколи Гоголя російською мовою так широко, психологічно переконливо, яскраво і захоплююче не висвітлював українське життя, знайомлячи з ним сотні мільйонів читачів по всьому світу, і змусив його полюбити: народ, мову, звичаї, традиції, українські вольності, самовідданість і безстрашність козаків. Твори Гоголя є важливим джерелом української етнографії для вивчення життя і побуту українців у першій половині XIX століття.

 

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

 

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». — Ліна Костенко

Сьогодні ми святкуємо Всесвітній день поезії. Це не просто свято віршів, це день визнання тієї сили, яку несе в собі Слово. Поезія здатна передати те, для чого іноді бракує звичайних розмов: найтонші відтінки болю, найвищі піки радості та незламну віру в краще.  Сьогодні ідеальний день, щоб дістати з полиці збірку улюблених поезій і почитати вірші не для сцени, не на оцінку, а просто для душі. У часи випробувань поезія стає нашою зброєю і нашим прихистком. Вона об'єднує покоління, зберігає культурний код і змушує серця битися в одному ритмі. Дякуємо кожному поету, чиє слово сьогодні тримає наш внутрішній фронт. Нехай рими будуть влучними, а натхнення — невичерпним.   У Всесвітній день поезії варто згадати покоління митців, яких знищив сталінський режим – поетів Розстріляного відродження.  

Микола Зеров:

«Класична пластика і контур строгий,

І логіки залізна течія…”

Поет-неокласик, перекладач античної літератури, символ інтелектуальної поезії.

Микола Хвильовий:

“Я (Романтика)” — не поезія, але сильний символ епохи.

Хоч більше прозаїк, його ім’я — уособлення вибору між ідеєю і людяністю.

Михайль Семенко:

“Я хочу бути сучасним!”

Епатажний новатор, руйнував традиції й творив нову поетику.

Євген Плужник:

“Ніч... а човен — як срібний птах!..”

Ліричний, тонкий поет із трагічною долею.  

Олекса Влизько:

“Молодість — це віра, що не вмре…”

Один із наймолодших, розстріляний у 26 років. 

Сьогодні українська поезія звучить на передовій. Поети не лише пишуть — вони воюють, рятують, волонтерять, віддають життя за Україну. Їхні тексти — це не просто мистецтво, а свідчення часу.

Максим Кривцов

Позивний «Далі». Загинув у 2024 році. Його поезія — дуже світла й водночас пронизана болем війни.

“Коли мене запитають, що таке війна —

я відповім: це імена…” 

Гліб Бабіч

Один із голосів війни ще з 2014 року. Загинув у 2022-му. Його поезія — жорстка, чесна, фронтова.

Артем Дима (менш відомий широкому загалу)

Представник покоління, яке взяло до рук зброю, але не залишило слова. 

Сергій Жадан

Один із найвідоміших сучасних поетів. З перших днів повномасштабної війни — у Харкові: волонтерить, підтримує військових, виступає перед людьми. Його вірші стали голосом стійкості. Сьогодні поезія пишеться не лише чорнилом —  вона пишеться кроками в бронежилетах, шурхотом аптечок, тишею після бою. Вони тримають слово так само, як тримають небо над нами. І поки звучить їхня поезія — Україна говорить.

Сьогодні, 13 березня, відзначає свій 70-ти річний ювілей Марія Вайно.

Сьогодні, 13 березня, відзначає свій 70-ти річний ювілей відома прикарпатська поетеса, новелістка, кінодраматург, член Національної спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України – Марія Вайно.Народилася вона 1956 року в с. Букачівці Рогатинського району, дитинство провела у м. Калуші. Закінчила філологічний факультет Чернівецького університету. Мешкає в Івано-Франківську.  Марія Вайно працювала вчителем української мови та літератури, старшим викладачем Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, літредактором, а згодом - редактором першого національного телеканалу, викладала в Прикарпатському національному університеті сценічну майстерність.   Марія Вайно - лауреат Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова" 2000 року в жанрі кіносценарію за кіноповість «Чоловік у кредит, або Четвертий варіант» та 2001 року в жанрі роману за роман у новелах «Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету».

    Лауреат міської премії ім. І. Франка 2002 року в галузі літератури за роман у новелах „Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету" та кіносценарії „Свекрушина". Лауреат обласної премії імені Василя Стефаника 2013 року за книги „Шкіци на одвірках" та „Станіславські фрески".

  Марія Вайно - цікава, несподівана, талановита письменниця, глибокий психолог, винятковий мовець, неординарний митець. Її поезія, новелістика, кіносценарії відзначаються своєрідним баченням, глибоким драматичним психологізмом, мають свою, несхожу з іншими, манеру творчого самовираження.    Письменниця виходить за межі традиційного і навіть перевершує себе, бо її неможливо передбачити на завтра. В кожному творі авторка відтворює глибоко психологічну драму повсякденного людського життя - драму, в якій криється філософська трагедія - трагедія простої людини. Кожна збірка письменниці допомагає краще усвідомити свою роль в даному оточенні, пізнати тонкощі стосунків між людьми, щоб залишити у цьому світі світлу частинку своєї душі. Своєрідне кредо Марії Вайно: «Найвища цінність у людях – мистецтво відчувати інших». Уся її творчість – це ода жінці, її долі, у якій вона керується почуттями.