Всеукраїнський день краєзнавства

Кожен із нас живе в оточенні таємниць та живих свідчень минулого. Ми щодня ходимо вулицями, які мають свої назви, повз будівлі, що бачили зміну епох, і навіть не замислюємося, скільки дивовижних сюжетів приховано за цими звичними декораціями. Щороку 28 травня ми відзначаємо Всеукраїнський день краєзнавства — день тих, хто вміє бачити незвичайне у звичайному та повертає нам нашу пам'ять.

Краєзнавство — це не просто суха фіксація фактів чи робота із запилюженими архівами. Це справжній детективний пошук. Це історія, до якої можна торкнутися рукою: спогади вашої бабусі, старі світлини у родинному альбомі, залишки старовинного млина на околиці села чи легенда про місцеву річку.

Сьогодні, коли Україна виборює свою свободу та ідентичність, краєзнавство набуває особливого, стратегічного значення. Знати свій край — це означає розуміти, хто ми є, звідки коріння нашого духу і чому ця земля варта того, щоб за неї боротися. Кожне збережене ім’я видатного земляка, кожна записана легенда чи врятована пам'ятка — це наш внесок у велику мозаїку української культури.

Пропонуємо вашій увазі виставку-інсталяцію «Від джерел – до серця», яку підготували до Всеукраїнського дня краєзнавства бібліотекарі Вигодської громади. 

 

Палке і вічно актуальне Слово! До 110-ї річниці з дня смерті І.Франка

28 травня минає 110 років з того дня, як відійшов у вічність Іван Якович Франко — людина-титан, чиї розум і праця випередили свій час на цілі століття. У травні 1916 року у Львові згасло життя Каменяра, але спалахнуло його безсмертя. 

Сьогодні, через 110 років, Франкове слово звучить дивовижно сучасно. Воно не покрилося архівним пилом. Воно б'ється в такт із серцями тих, хто сьогодні захищає українську землю, воно надихає митців, воно звучить у стрімах та на онлайн-майданчиках. Каменяр продовжує лупати свою скалу, але тепер — нашими руками.

Схиляємо голови перед пам’яттю Генія. Пам’ятаймо, читаймо, пізнаваймо Франка — не як холодний пам'ятник, а як живе, палке і вічно актуальне Слово!  

 

Вишиванка - твій генетичний код

Всесвітній день вишиванки — міжнародне свято, яке проводиться щороку в третій четвер травня (будній день). Свято не прив'язане до жодного державного чи релігійного. До цього дня кожен охочий може долучитись, одягнувши вишиванку. Ідею акції «Всесвітній день вишиванки» у 2006 році запропонувала студентка факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу. Ідеєю свята є збереження українських цінностей та їх популяризація серед молоді та населення загалом. Свято не передбачає обов'язкових заходів, окрім одягання вишиванки. У цей день вже традиційно організовують цікаві конкурси у мережі, наприклад, «Найкраща вишиванка» або «Найкраще фото» у вишиванці. Фото у вишиванках викладають у мережу не лише жителі України, а також і українці за кордоном.  

До Дня вишиванки у нашій  бібліотец і ми організували для вас :

• Унікальну книжкову виставку про історію та таємниці українського орнаменту.

• Святкову фотозону, де кожен охочий може зробити яскраве фото на згадку.  

 

«Матеріально-технічний стан бібліотек: реальність та перспективи»

 Сьогодні разом із колегами відвідали надзвичайно актуальний онлайн-семінар на тему: «Матеріально-технічний стан бібліотек: реальність та перспективи».

Особлива подяка спікерці — головній бібліотекарці НБУ ім. Ярослава Мудрого Людмилі Лагуті за глибокий аналіз теми, корисні кейси та чітке бачення майбутнього нашої справи.

Сучасна бібліотека — це не лише книги, це комфортний, технологічний та привабливий простір для всієї громади. Працюємо над тим, щоб реальність змінювалася на краще, а перспективне майбутнє ставало ближчим! 

Українська історія очима польського шляхтича. До 180-ї річниці від дня народження Генріка Сенкевича

 Сьогодні виповнюється 180 років від дня народження класика польської літератури Генрика Сенкевича.

Генрик Сенкевич (псевдонім Litwos), письменник та есеїст, народився 5 травня 1846 року в Волі-Окшейській на Підляшші, помер 15 листопада 1916 року у Веве в Швейцарії. Сенкевич походив з зубожілої земської шляхти гербу Ошик, яка по батьківській лінії виводилася з татар, що осіли в свій час у Литві. Генрик Сенкевич мав чотирьох сестер і брата. З 1858 року Сенкевич ходив до кількох варшавських гімназій, живучи не з родиною, а на пансіоні. В школі його цікавили історія та література. Через важке фінансове становище родини йому довелося рано почати заробляти на життя роботою гувернером.

Після отримання атестату зрілості у 1866 році, згідно з волею батьків, він поступив до медичного відділу варшавської Головної школи . Але швидко по тому перевівся на юридичний факультет, а врешті-решт обрав філолого-історичний факультет, завдяки чому ґрунтовно ознайомився зі старопольською літературою та мовою.

Після того, як царська влада закрила польськомовну Головну Школу, Сенкевич продовжував навчання в російськомовному Варшавському університеті, який закінчив у 1870 році без допуску до випускних екзаменів.

В 1869 році він дебютував як журналіст рецензією на театральну виставу в газеті «Пшегляд Тигодньови». В 1876 – 1878 роках Сенкевич як кореспондент «Газети Польськей» перебував у Північній Америці. Велику популярність Сенкевичу принесли репортажі з далеких мандрівок: «Листи з подорожі до Америки» (1876 – 1878) та «Листи з Афріки» (1891 – 1892), особливо перші з них. Вони давали обширну інформацію про американське життя з його досягненнями, але і з ризиками. Не без гумору, Сенкевич розповідав про звичаї тогочасної Америки. Літературну творчість Сенкевич розпочав новелами ‒ написав їх понад сорок. Ліричний стиль, уміння поєднувати живі та гумористичні характеристики постатей із високим пафосом становлять одну з характерних рис зрілої прози Сенкевича. Найбільшу популярність письменнику принесли його романи, особливо історична проза. Маніфестом незломного патріотизму для сучасників стала «Трилогія». Всі романи циклу ‒ «Вогнем і мечем», «Потоп» та «Пана Володийовського» ‒ публікувалися спочатку в журналі «Слово» в 1883-1886 роках. Завдяки «Трилогії» поляки оточили Сенкевича культом ‒ дехто навіть вбачав у ньому духовного проводиря народу. Ніхто краще за нього не втрапляв у відчуття національної гордощі польських читачів усіх станів і поколінь. Його книжки читали всюди і всі, а їхній автор ‒ незважаючи на напади радикальної критики ‒ став літературним і політичним авторитетом.

Генрик Сенкевич до сьогодні вважається в світі класиком історичного роману, одним з найвидатніших письменників в історії польської літератури та незрівнянним стилістом.