18 січня 2013 р.

Моя Україна,соборна і єдина

 
22 січня - День  Соборності України 1919 року , день коли Схід і Захід України подали один одному руку, щоб заявити про здійснення віковічної мрії нашого народу – жити у власній соборній державі. Соборна» означає спільна, злагоджена, та, що має згоду усіх. Ніхто не зможе сьогодні заперечити, що ми хочемо жити саме в такій державі!
        На кінець 20 сторіччя й набуття незалежності Україна мала свою, міжнародну визнану, соборну територію, кордони якої були закріплені відповідними міждержавними угодами. Соборність і цілісність України була продекларована Верховною Радою України у 1991 і 1996 роках. Коли було відповідно прийнято Акт про державний суверенітет і нова Конституція України. Оцінюючи події 22 січня 1919 року з історичної точки зору, необхідно відмітити, що Акт злуки зіграв велику роль у формуванні національної політичної думки, а також в формуванні державного мислення українського народу.Крім того, Українська держава отримала в спадок демократичні традиції і символіку Української Народної Республіки.
    Наша бібліотека провела історичну годину «Моя Україно,соборна і єдина».Ми розповіли про історію та святкування річниці проголошення об'єднання ЗУНР та УНР. Мета  нашого заходу:  виховання нацiональної свiдомостi учнiв i людської гiдностi, вiдродження паросткiв духовностi, формування рис громадянина Української держави; поглиблення знань про iсторичний факт злуки українського народу, його значення; пробудження iнтересу до поглибленого вивчення iсторiї та культурних надбань українського народу; виховання глибокої поваги та любовi до Батькiвщини.


 
 
 
 
 


4 січня 2013 р.

Незламний лицар правди і свободи


Є люди, що не вміють жити легко, безтурботно, тому що мають чутливу натуру та совість. Будь-яке зло, будь-яка несправедливість руйнують їх спокій, заперечують благополучне існування. Усе це перетворюється у справжню життєву драму, якщо така людина — митець, а обставини її життя зовсім несприятливі для творчост.Такою людиною і був Василь Стус.
Життєве кредо Василя Стуса виключало компроміси з усім, що вважав для себе неприйнятним. Він писав: "...поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а — робив би біля землі..." 
Творчість була часткою його натури, хоча митець назвав її справою, якою він у своєму житті міг би не займатися. Вона була його спробою зробити життя кращим, розбити застиглість тоталітарної держави. Іншого шляху, іншої долі для Стуса не було. Його поетична муза, чесна і безкомпромісна, мужніла у безперервному двобої з ідеологічним тиском на особистість. 
Відірваний від Батьківщини, поет ніколи не забуває про її славне минуле, хоча жорстоке сьогодення змушує весь час порівнювати нинішній стан з минулим. Прагнення до волі не має виходу у тоталітарній державі. Можна опуститися, а можна надіятися і боротися удвох зі своєю музою за краще майбутнє.
Поетовій Музі судилося довго дивитися на світ через тюремні ґрати. Образ світу, поділеного на квадрати, частий і багатогранний у віршах Стуса. Все, що поділено, приписано, обезживлено, незмінно викликає в нього протест. Поезія спротиву і болю — так можна охарактеризувати творчість Василя Стуса. Величезна брила страждання виростає з його рядків: "Біда так тяжко пише мною. Так тяжко мною пише біль".Він вірив, що буде потрібним рідному народу, не дивлячись на відлученість від читача й України. Навіть на межі життя і смерті обличчя його поетичної Музи не спотворене страхом чи розпачем, а відкрите назустріч обраній долі. Бо він із тих, хто навіть смертю продовжує справу свого життя. 
Наша бібліотека  провела літературну годину «І слава їх встає, не вмерши, ятрить крізь відстані і час», присвячену 75 роковині з дня народженя Василя Стуса. Діти прочитали вірші поета,дізналися про його  життя та творчість.