Усім привіт! Це Ілайжа Келсі, студент
української мови в Університеті Індіани. Цього семестру, після трьох років вивчення української мови, я
нарешті читаю її літературу. За останні тижні я читав постмодерністські твори
“Московіаду” та “Польові дослідження з українського сексу”, а останню читав “Лісову пісню”, що
стала для мене приємною зміною темпу після таких важких і понурих текстів. Я
знав, що Леся Українка - одна з найулюбленіших українських авторів усіх часів,
тому не здивувало, що її твір мені сильно сподобався.
“Лісова пісня” реально як ковток свіжого
повітря. Вона не книжка, а драматична поема, як професорка мені сказала. Тому в неї нема
довгих, безкінечних речень, які дуже часто зустрічаються в постмодерністській
сфері. Загалом поема складається тільки з діалогу та описів оточення. Це
справді поема - коротка, елегантна, прегарна.
Леся Українка вибирає кожне слово акуратно,
щоб справити сильне враження. Вона пише трохи діалектними та застарілими словами, що трохи заважало мені розуміти текст,
але також створило якусь традиційну, позачасову атмосферу. Як поема, діалог має
ритм і риму, що тільки додає до цієї атмосфери.
Головні теми поеми - природа, любов, фольклор.
Поетка базує свою історію на українських фольклорних традиціях, але з них
створює щось нове, щось власне своє. Професорка назначила деякі моменти з
“мандрівними сюжетами”, тобто сюжети, які повторюються в багатьох різних
культурах світу. Мені завжди цікаво порівняти ці елементи з англомовними
історіями, які я знаю з дитинства. У нас також є такі персонажі, як хитрий лис,
страшний вовк, і навіть лісові духи, але вони інтерпретуються по-іншому. У Лесі
Українки також своя інтерпретація традиційних українських елементів, що робить
її історію більш свіжою, чарівною.
Взагалі поема нагадує п’єси Шекспіра, особливо
п’єсу “Сон літньої ночі”, яка також
розповідає про роман між лісовими духами й людьми та має багато подібних
стилістичних
елементів (рима, позачасовий стиль). Однак “Сон літньої ночі” комедія, а
“Лісова пісня” - якось смутніша. Сюжет про лісову мавку й чоловіка, які закохуються навесні. Спочатку роман іде ідеально,
але скоро виникає конфлікт між людьми та лісом, і головні герої опиняються
якраз в епіцентрі цього конфлікту. Читаючи цю поему в двадцять першому столітті,
я для себе зрозумів сюжет як метафору про ставлення людей до навколишнього середовища, та, можливо, баланс
між роботою і життям. Чим більше головний герой Лукаш відколікається своєю
роботою на полях, тим менше звертає увагу на свою любов, що призводить до
нещасного кінця (перепрошую, звичайно, за спойлер). Тим часом, як він
користується навколишніми ресурсами, він також в якомусь сенсі користується Мавкою та її коханням.
Взагалі це класичний розрив комунікації, який буває у багатьох історіях, а все-таки
у Лесі Українки трагічно й гарно виходить. Як читач, я співчував її героям та
хвилювався про їхню долю.
В цілому мені дуже сподобалася “Лісова пісня”. Мені здається, що
вона чудово представляє українську культуру та літературу. Можливо її магія
трохи зменшується в перекладі, але я все-таки буду рекомендувати своїм
англомовним друзям читати цю поему. Думаю, їм також буде приємно дізнатися
більше про Україну та просто насолодитися доброю історією.
Немає коментарів:
Дописати коментар