Юрій Андрухович "Московіада"

 

Привіт усім! З вами Ілайжа Келсі, студент східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Цього семестру я читаю різні твори української літератури - і сучасні, і класичні. Сьогодні розповім вам про легендарну книжку “Московіада”, написану в 1992-ому році автором Юрієм Андруховичем.

 Треба сказати, що про всі твори в моєму списку я знаю тільки те, що мені розказувала професорка - ім’я автора, приблизна дата публікації та одне-два речення про зміст книжки. Тому я очікував від “Московіади”, що це будуть якісь серйозні мемуари про життя українського поета в Москві, а відкрив, навпаки, надзвичайно смішну та сюрреалістичну темну комедію.

 Стиль книжки - постмодерністський. Вона не те що депресивна, а скоріше абсурдна, хоча має й серйозні теми. Автор пише довгими реченнями, часто вживає “потік свідомості”, але книжка читається легше, ніж “Польові дослідження” - “Московіада” далеко не така «насичена».

 Автор включає безліч посилань на інші твори української літератури. На жаль, у мене поки що немає досвіду, щоб ловити усі ці моменти, однак я встиг зрозуміти одне посилання на “Лісову пісню”, коли головний герой говорить “Я в серці маю те, що не вмирає!” Також смішило те, що головний герой інколи цитує самого Андруховича та його групу “Бу-Ба-Бу”.

 Мені здається, що можна назвати цю книжку “експресіоністською”, тому що в книжці абсолютно все перебільшене - і герої, і локації, і сюжет. Особливо мене вразили колоритні та різноманітні персонажі. Навіть людей, які згадуються тільки раз (і це побіжно), автор описує відмінно, щоб всі відрізнялися своїми власними дивними рисами: почесний оленяр, який засинає у ліфті; КГБіст, який пишається своєю книжковою українською мовою; якийсь Паша Байстрюк, про якого написано лише, що його відрахували “за систематичне зловживання чужими лосьйонами”.

 Суть експресіонізму полягає в тому, що перебільшені елементи твору, хоча не виражають буквальну правду, успішно передають реальні почуття людей. Тому “Московіада” точно підходить до цього жанру, бо вся книжка переповнена атмосферою столиці вмираючої імперії. Читаючи “Московіаду”, я не тільки сміявся з гумористичних елементів, але й занурювався в цю атмосферу, яка справила на мене сильне враження. Вкінці я скажу, що рекомендую цю книжку всім фанатам сучасної літератури, а особливо тим, які люблять темний гумор і сюрреалізм. Думаю, що їм вона обов’язково сподобається.