Книга дуже корисна для іноземних читачів. Відгук американського студента на книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?»

 На заняттях української мови зараз ми читаємо книгу Катерини Бабкіної «Мам пам’ятаєш?». Вона про втрату після початку повномасштабної вторгнення, але теж про те, як люди дбають одне про одного. Головна героїня книги — Діана, хто пише листи своїй мамі. Формат цієї книги є прикладом про те, як люди дбають одне про одного. Психотерапевтка, яку звуть Ліза, порадила Діані писати лист замість щоденник. Мені здається, що мета листів — це заспокоїти тривогу щодо того, де її мати. Діана писала так, як у неї не так багато травми, бо вона сама написала, що вона «при тямі і дуже стабільна» (14), але можна вказати декілька моментів, коли очевидно, що триває травма. Наприклад, вона завважила, що чомусь вона майже нічого не слухає. Мабуть це через те, що важко з візком, але на мою думку, можливо, що це порушує щось у неї.

         Я вважаю, що ця книга дуже корисна для іноземних читачів, які вивчають українську мову, тому що формат дуже простий. Короткі листи допомагають їм, щоб не втомлювалися. Окрім цього, листи епізодичні. Тобто кожна особа може читати настільки захоче без багатьох проблем. Слова самі також не складні. Бабкіна пише розмовним стилем і тому текст доступний для тих, хто знає українську на середньому рівні.

          Для мене особливо цікаво читати цю книгу, тому що вона порушує мої пам’яті пов’язані з початком війни. Я тоді жив у Будапешті в готелі й пам’ятаю, як швидко й настільки змінився центр міста. Протягом перших днів до нас приїхали біженці, а ми подумали, що будуть українці але оказалося, що спочатку близько 300 іноземних студентів водночас приїхало. Потім вже під час другої хвилі приїхали матері з дітьми, декотрі з них залишилися там. У центрі біля вокзалів було багато людей з жовтими жилетами та наметів, де люди віддавали теплий одяг та їжу.

         Мені подобається, що в книзі відбуваються всілякі емоції. Я досі не дочитав до кінця, але мені дуже сподобалися комічні моменти, як-от історія про брехню мамі Діани щодо аварії в Італії, та моменти, коли Діана пояснює свої почуття в Відні. На мою думку, це відображення того, як горе та втрата виглядають у реальності. Можна й все відчути й нічого не відчути — усе відбувається хвилями.  

"Не я б’ю – верба б’є

Кажуть, що верба першою відчуває подих справжньої весни.   У Вербну неділю в церкві освячують вербові гілочки, а повернувшись додому з освяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі  кілька гілок “щоб росла  Богові на славу, а нам, людям на вжиток”.

 Решту, що залишилося, несли до хати і ставили на покуті під святими образами.  Якщо ввійшовши до хати, заставали когось, що проспав заутреню, то били свяченою вербою примовляючи: "Не я б’ю – верба б’є , за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко!"   Наші бібліотекарі на короткий час відклали справи, щоб перетворити вербові гілочки на маленькі обереги. У кожен букетик ми вплели трішки тепла, дрібку книжкової магії та щирі побажання миру.

 

Світ Гоголя містичний і неповторний

1 квітня 1809 року в селі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії народився Микола Васильович Гоголь.Микола Гоголь належить до найбільш оригінальних письменників усіх часів. У найрізноманітніших експертних опитуваннях його ім’я ставиться поруч із іменами Шекспіра, Сервантеса, Данте.  Літературна обдарованість Гоголя проявилась на повну силу саме тоді, коли письменник вдався до українських мотивів, повернувся до свого коріння. Микола Гоголь доводив росіянам ще в 1-й половині XIX століття, що російська та українські мови, культура, менталітет, звичаї різні у двох цих народів слов’янської групи.  Ніхто до і після Миколи Гоголя російською мовою так широко, психологічно переконливо, яскраво і захоплююче не висвітлював українське життя, знайомлячи з ним сотні мільйонів читачів по всьому світу, і змусив його полюбити: народ, мову, звичаї, традиції, українські вольності, самовідданість і безстрашність козаків. Твори Гоголя є важливим джерелом української етнографії для вивчення життя і побуту українців у першій половині XIX століття.

 

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі».

 

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». — Ліна Костенко

Сьогодні ми святкуємо Всесвітній день поезії. Це не просто свято віршів, це день визнання тієї сили, яку несе в собі Слово. Поезія здатна передати те, для чого іноді бракує звичайних розмов: найтонші відтінки болю, найвищі піки радості та незламну віру в краще.  Сьогодні ідеальний день, щоб дістати з полиці збірку улюблених поезій і почитати вірші не для сцени, не на оцінку, а просто для душі. У часи випробувань поезія стає нашою зброєю і нашим прихистком. Вона об'єднує покоління, зберігає культурний код і змушує серця битися в одному ритмі. Дякуємо кожному поету, чиє слово сьогодні тримає наш внутрішній фронт. Нехай рими будуть влучними, а натхнення — невичерпним.   У Всесвітній день поезії варто згадати покоління митців, яких знищив сталінський режим – поетів Розстріляного відродження.  

Микола Зеров:

«Класична пластика і контур строгий,

І логіки залізна течія…”

Поет-неокласик, перекладач античної літератури, символ інтелектуальної поезії.

Микола Хвильовий:

“Я (Романтика)” — не поезія, але сильний символ епохи.

Хоч більше прозаїк, його ім’я — уособлення вибору між ідеєю і людяністю.

Михайль Семенко:

“Я хочу бути сучасним!”

Епатажний новатор, руйнував традиції й творив нову поетику.

Євген Плужник:

“Ніч... а човен — як срібний птах!..”

Ліричний, тонкий поет із трагічною долею.  

Олекса Влизько:

“Молодість — це віра, що не вмре…”

Один із наймолодших, розстріляний у 26 років. 

Сьогодні українська поезія звучить на передовій. Поети не лише пишуть — вони воюють, рятують, волонтерять, віддають життя за Україну. Їхні тексти — це не просто мистецтво, а свідчення часу.

Максим Кривцов

Позивний «Далі». Загинув у 2024 році. Його поезія — дуже світла й водночас пронизана болем війни.

“Коли мене запитають, що таке війна —

я відповім: це імена…” 

Гліб Бабіч

Один із голосів війни ще з 2014 року. Загинув у 2022-му. Його поезія — жорстка, чесна, фронтова.

Артем Дима (менш відомий широкому загалу)

Представник покоління, яке взяло до рук зброю, але не залишило слова. 

Сергій Жадан

Один із найвідоміших сучасних поетів. З перших днів повномасштабної війни — у Харкові: волонтерить, підтримує військових, виступає перед людьми. Його вірші стали голосом стійкості. Сьогодні поезія пишеться не лише чорнилом —  вона пишеться кроками в бронежилетах, шурхотом аптечок, тишею після бою. Вони тримають слово так само, як тримають небо над нами. І поки звучить їхня поезія — Україна говорить.

Сьогодні, 13 березня, відзначає свій 70-ти річний ювілей Марія Вайно.

Сьогодні, 13 березня, відзначає свій 70-ти річний ювілей відома прикарпатська поетеса, новелістка, кінодраматург, член Національної спілки письменників України та Національної спілки кінематографістів України – Марія Вайно.Народилася вона 1956 року в с. Букачівці Рогатинського району, дитинство провела у м. Калуші. Закінчила філологічний факультет Чернівецького університету. Мешкає в Івано-Франківську.  Марія Вайно працювала вчителем української мови та літератури, старшим викладачем Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, літредактором, а згодом - редактором першого національного телеканалу, викладала в Прикарпатському національному університеті сценічну майстерність.   Марія Вайно - лауреат Всеукраїнського конкурсу „Коронація слова" 2000 року в жанрі кіносценарію за кіноповість «Чоловік у кредит, або Четвертий варіант» та 2001 року в жанрі роману за роман у новелах «Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету».

    Лауреат міської премії ім. І. Франка 2002 року в галузі літератури за роман у новелах „Теплий двір, або Рапсодія струнного квартету" та кіносценарії „Свекрушина". Лауреат обласної премії імені Василя Стефаника 2013 року за книги „Шкіци на одвірках" та „Станіславські фрески".

  Марія Вайно - цікава, несподівана, талановита письменниця, глибокий психолог, винятковий мовець, неординарний митець. Її поезія, новелістика, кіносценарії відзначаються своєрідним баченням, глибоким драматичним психологізмом, мають свою, несхожу з іншими, манеру творчого самовираження.    Письменниця виходить за межі традиційного і навіть перевершує себе, бо її неможливо передбачити на завтра. В кожному творі авторка відтворює глибоко психологічну драму повсякденного людського життя - драму, в якій криється філософська трагедія - трагедія простої людини. Кожна збірка письменниці допомагає краще усвідомити свою роль в даному оточенні, пізнати тонкощі стосунків між людьми, щоб залишити у цьому світі світлу частинку своєї душі. Своєрідне кредо Марії Вайно: «Найвища цінність у людях – мистецтво відчувати інших». Уся її творчість – це ода жінці, її долі, у якій вона керується почуттями.

 

Пророк свободи і добра

9 березня: день, коли народився чоловік, що розбудив Україну.

9 березня українці згадують ім’я, без якого важко уявити нашу історію, культуру і національну свідомість. У цей день народився Тарас Григорович Шевченко — поет, художник і мислитель, чия творчість стала символом боротьби за свободу і гідність.

Його життя — це історія великої сили духу. Шевченко народився у 1814 році в родині кріпаків у селі Моринці. Дитинство було важким: рання втрата батьків, бідність, тяжка праця. Але навіть у таких умовах у ньому жила велика мрія — творити.

Юний Тарас мав талант до малювання, і саме мистецтво стало його шляхом до свободи. У 1838 році завдяки друзям і відомим митцям того часу його викупили з кріпацтва. Ця подія відкрила перед ним нові можливості — він вступив до Петербурзької академії мистецтв і почав активно працювати як художник і поет. У 1840 році побачила світ перша збірка його поезій — «Кобзар». Ця книга стала справжнім явищем для українського народу. У своїх віршах Шевченко писав про історію України, про долю простих людей, про біль і несправедливість, але водночас — про надію та віру в майбутнє. Його слово було сміливим і правдивим. Саме за це поет зазнав переслідувань. У 1847 році його заарештували та заслали на військову службу з суворою забороною писати і малювати. Та навіть у найважчі роки Шевченко не зламався. Його думки, ідеї та віра в Україну залишалися сильнішими за будь-які заборони.

Тарас Шевченко став не просто поетом. Він став символом національного пробудження. Його твори допомогли українцям усвідомити свою історію, свою мову і свою гідність. Сьогодні його слова звучать так само актуально, як і понад півтора століття тому. Вони нагадують про те, що свобода ніколи не дається легко, але за неї варто боротися. Тарас Шевченко залишив по собі не лише книги і картини. Він залишив ідею — ідею вільної України, яка живе в серцях людей і передається з покоління в покоління.

І саме тому 9 березня — це не просто дата.

Це день, коли Україна згадує свій голос, свою силу і свою душу.  

Війна, що змінила кожного. 4-та річниця російського вторгнення

24 лютого 2022 року назавжди розділило життя українців на «до» та «після». О четвертій ранку російські війська здійснили масовану повітряну атаку по всій території України та почали повномасштабний воєнний наступ. Античний філософ Ціцерон писав: «Inter arma silent Musae», тобто, «Коли говорять гармати, музи мовчать». Але сучасність диктує свої правила життя: війна активізувала письменників та поетів. За чотири роки війни з’явилося багато творів на цю трагічну тематику. Ми хочемо ознайомити вас з літературою про війну, яка є в нашій бібліотеці.  

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

 21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці. До цієї дати в нашій бібліотеці  організовано книжкову викладку та  проведено тестування серед читачів на знання української мови: «Вгадай значення рідковживаних українських слів», «Як правильно сказати?», «Як добре ти знаєш українську мову?» Такі тестування стали в нашій бібліотеці доброю традицією. В тестуванні взяли участь читачі різних вікових категорій. 

 

 

 

  

 

Поетична естафета "На крилах Лесиних пісень". До 155-ї річниці з дня народження Лесі Українки

 

У жодній із світових літератур немає такого прекрасного сузір’я жінок письменниць, яке прикрашає українську літературу: легендарна поетеса Маруся Чурай, Марко Вовчок, Олена Пчілка, Ольга Кобилянська, Ліна Костенко та ін. У цьому сузір’ї незгасною зорею сіяє ім’я Лесі Українки.  Вона належить до тих митців, що пережили свій час, а її твори збагатили скарбницю духовної культури. Цього року ми відзначаємо знаменну дату – 155-річчя від дня її народження.  Вигодська ПЦСБ провела поетичну естафету "На крилах Лесиних пісень"  всі бібліотеки нашої громади приєднатися до цієї акції 

Гнат Хоткевич - людина тисячі талантів.

 

12 січня виповнюється 148 років від дня народження Гната Хоткевича - видатного українського письменника, композитора, режисера, драматурга, перекладача, митця, історика, бандуриста, видавця, літературного критика, театрознавця, диригента, етнографа, педагога. Пропонуємо вашій увазі відеоролик про цю видатну людину.

2 лютого виповнюється 125 років від дня народження Валер’яна Підмогильного.

 2 лютого виповнюється 125 років від дня народження Валер’яна  Підмогильного. Письменник і перекладач, основоположник української урбаністичної прози. Представник Розстріляного відродження.  Валер’ян Підмогильний походив із бідної селянської родини. Після церковно-парафіяльної школи вступив до Катеринославського реального училища, потім навчався в Катеринославському університеті на юридичному і математичному факультетах, однак не закінчив освіти через скруту.

Свої перші пригодницькі оповідання Підмогильний публікував у шкільному журналі під псевдонімом «Лорд Лістер».  Першу збірку Підмогильний опублікував ще в 19 років — до неї входило дев’ять оповідань, написаних від 1917 до 1920 року. Деякий час він учителював і працював у видавництвах. 1921 року переїхав до Києва. 1924 року він став співзасновником письменницького об’єднання «Ланка», згодом перейменованого на МАРС (Майстерня революційного слова). Колегами Підмогильного були Григорій Косинка, Євген Плужник, Тодось Осьмачка, Марія Галич, Борис Антоненко-Давидович та інші яскраві представники тогочасної літератури. Протягом наступних років Підмогильний багато писав. Він брав участь у літературній дискусії 1925–1928 років про роль письменника в суспільстві. 1928 року вийшов друком роман Підмогильного «Місто» — перший урбаністичний роман в історії української літератури. 1932 року Підмогильний переїхав до Харкова, сподіваючись на кращі перспективи для своїх творів, й оселився в будинку «Слово». Та його сподівання не виправдалися: над головами українських літераторів уже висіла тінь прийдешніх репресій. 8 грудня 1934 року Валер’яна Підмогильного заарештували «за участь у роботі терористичної організації, що ставила собі за мету організацію терору проти керівників партії». Наприкінці березня 1935 року Підмогильного засудили до десяти років таборів із конфіскацією майна. Його заслали на Соловки. У листопаді 1937 року «особлива трійка» НКВС переглянула справу Підмогильного й замінила ув’язнення смертним вироком. Вирок виконали негайно — письменника розстріляли в карельському урочищі Сандармох разом із понад тисячею інших представників української інтелігенції. 1956 року Підмогильний був реабілітований посмертно, однак його творів не видавали в Україні практично до самого розпаду Радянського союзу. 

 

Символ боротьби і самопожертви

 

Бій під Крутами 29 січня 1918 року став символом героїзму та самопожертви у боротьбі за незалежність. Це була блискуча оборонна операція, завдяки якій було затримано просування ворога, що дало змогу підписати Берестейський мир — акт міжнародного визнання Української Народної Республіки. 

В нинішній нашій боротьбі з рашистським агресором українські воїни-захисники виступають символічними нащадками і гідними спадкоємцями слави Героїв, й надлюдськими зусиллями, дорогою ціною виборюють волю і незалежність України, її майбутнє. Пам`ятаймо про подвиг українських Героїв! Слава Україні! Героям Слава! Смерть ворогам! Вперед до перемоги!

  

  

Щороку 22 січня українці всього світу відзначають День Соборності та Свободи України.

 Щороку 22 січня українці всього світу відзначають День Соборності та Свободи України, вшановуючи світлу пам’ять про українських патріотів, що протягом віків боролися за свободу та соборність Української держави.

У січні 1918 року була проголошена Українська Народна Республіка, а на територіях, що входили до Австро-Угорської імперії, була заснована Західноукраїнська Народна Республіка. У грудні 1918 року лідери обох держав в українському місті Фастові підписали акт об’єднання українських земель.

22 січня 1919 року цей договір, що увійшов у історію як «Акт злуки», був обнародуваний у Києві на Софійській площі.

Це державне свято символізує єдність всіх українських земель. І хоча державі тоді не вдалося зберегти цілісність та незалежність, акт злуки став реальним втіленням вікової мрії українців про свою суверенну державу.

Сьогодні відзначають 107-му річницю проголошення Акту Злуки, що увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України. Нагадаємо всім землякам, що сила нації в єдності!

                                                                                

12 січня - День українського політв'язня

Щороку в Україні 12 січня відзначається День українського політв’язня. Це день шани тих, для кого переконання і цінності  стали дорожчими за фізичну свободу. Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена 1975 року з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали невипадково. 12-14 січня 1972-го радянська влада провела найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України та творчість, що доводила міфічність ідеології радянської людини.