Не докорю ніколи і нікому,
Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять — смерті в очі подивлюсь.
Моє життя — розтрощене корито,
І світ для мене — каторга і кліть…
Та краще в тридцять повністю згоріти,
Ніж до півсотні помаленьку тліть.
Ці пророчі слова написав безмежно обдарований
поет – шістдесятник Василь Андрійович Симоненко, доля якому відміряла всього
лише 28 років життя. Чи доводилось вам бачити, як падає зірка? Гайне темним
небом – і згасне, не долетівши до землі. То – метеор, посланець космосу, що
дощенту згорає в повітрі, котрим дихаємо. І нам на мить стає гарно і трохи
сумно... Ось таким метеором промайнув рідним небосхилом Василь Симоненко, який,
можливо, теж був посланцем із космосу на нашу стражденну і грішну планету – і,
мов маленький принц Екзюпері, просто повернувся на свою далеку Батьківщину?
Втім, його Батьківщина – Україна, де він виріс, навчився любити і страждати – і
в нестримному прагненні до високого згорів у земній атмосфері.
Сьогодні ми відзначаємо 90-річчя
поета-шістдесятника Василя Симоненка.
Немає коментарів:
Дописати коментар