21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно рішення  тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності.  До цієї дати в нашій бібліотеці пройшли поетичні читання.
 

День Героїв Небесної Сотні. Поетичні читання

 

20 лютого в Україні вшановують День пам’яті Героїв Небесної Сотні, згадуючи найтрагічніші дні масових розстрілів протестувальників під час Революції Гідності 2013-2014 років. До цієї дати бібліотека підготувала поетичні читання. Вірш Оксани Боровець читає учениця 8 класу Вигодського ліцею Марічка Тимофіїва.

Микола Хвильовий. Я-Романтика Враження американського студента

 Усім привіт! З вами Ілайжа Келсі, магістрант на факультеті східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Останні місяці я читаю твори української літератури в оригіналі, щоб покращити своє знання української мови та культури. Цього тижня я читав короткий твір “Я (Романтика)” автора Хвильового.

 Цей твір став ще одним прикладом, чому мені не варто судити про книжки за їхніми назвами. Я дуже мало знав про цей твір до того, як почав його читати. Знав лише, що він був написаний десь у 20-х роках і що автор потім зустрів якусь трагічну долю. Взагалі я віддаю перевагу цьому спосібу читання - не знати майже нічого про твір і таким чином судити про нього тільки за змістом, без впливу інших джерел. Проте це призводить до таких ситуацій, коли через назву я очікую якусь романтичну новелу, а справді виходить, що це надзвичайно темна й понура історія про чекістів та революцію.

 Попри те, що “Я (Романтика)” напевно найнурішиий твір, який я поки читав українською, у ньому дуже виражливий і навіть гарний стиль. Я скоро помітив, що у Хвильового така звичка чергувати довгі речення з короткими. Це створює ритм, наче хвилі, які зачаровують читача і додають особливу химерну атмосферу до прози. Розмовляючи з професоркою про цю його звичку, я дізнався, що сам “Хвильовий” - це тільки псевдонім, а справжнє ім’я автора - Микола Григорович Фітільов. Мабуть його і через цей стиль звали “Хвильовим”.

 Новела розказує про роботу чекіста під час кривавої Червоної Революції. Головний герой якось стоїть між двома полюсами - він має дві сторони своєї ідентичності, ніби два “я”. З одного боку, він відданий комуніст і хоче підтримати “ідеали революції”, засуджуючи “антиреволюційних” людей до смерті. З іншого боку, якась частина його досі зостається людиною - він відвідує свою маму на краю міста й там відчуває усі емоції, які наче ховає від себе на роботі.

 Можна назвати цю новелу імпресіоністською, але також і символістською. Хоча вона справді коротка, вона переповнена такими повторюваними символами - нескінчений степ; гроза, яка постійно наближається; його мама, що репрезентує частину його “власного, злочинного ‘я’, якому [він] дає волю”. Я скажу чесно, що не розумів усю цю гру з символами, але вона точно створила потужну атмосферу жаху в новелі.

 Дивно сказати, що така понура новела “гарна”, але так вона у Хвильового вийшла - його проза справді поетична, його символи ефективно відіграють  свою роль і в результаті новела успішно залишає незабутнє враження. Думаю, що її варто обговорювати на будь-якому курсі історії червоної революції та української літератури початку 20-го століття.

 

 

 

 

14 лютого — Міжнародний день дарування книг (International Book Giving Day

 Книги, подаровані читачами, мають особливе значення для бібліотеки. Сьогодні ми говоримо СПАСИБІ  нашій  читачці  Бардиш Оксані Миколаївні  за подаровану книгу. 

  

Володимир Лис. Століття Якова. Враження американського студента

 

Всім привіт! Тут знову пише Ілайжа Келсі, магістрант на факультеті східноєвропейських студій в Університеті Індіани. Цього семестру я читаю чудові різноманітні твори української літератури. Останнє, що я читав - це книжка “Століття Якова” автора Володимира Лиса.

 Книжка була написана в 2010-му році та входить до жанру “історичний роман”. За нею був знятий і серіал - мені друзі сказали, що він якісний, хоча я сам не дивився.

 Сюжет розказує про життя й пригоди Якова, який прожив майже 100 років на заході України. Історія чергується між теперішнім і минулим, і таким чином викликає у читача цікавість дізнатися, що буде далі. Теперішні моменти наче відкриють результат усіх його пригод, але читачу хочеться знати, як все так склалося в минулому. Герої добре виписані, так, щоб читач про них реально хвилювався. Сюжет елегантно розвивається протягом усієї книжки. Взагалі історія душевна й гарна.

 Мені здається, що книжка також чудово передає українську історію, особливо західних регіонів, які пережили польську, німецьку й радянську владу. Яків не реальна людина, але його досвід відповідає реальності, тобто його пригоди, хоча вони в кількох моментах перебільшені, загалом виражають справжню історію Полісся та його мешканців.

 Через нього читач теж дізнається про багату культуру Полісся. Як любитель-лінгвіст, я захоплювався діалектом, яким говорить Яків та його сусіди в селі. Діалект навіть використовується якось в повісті, ніби її пише сам Яків. Помітний також вплив польської мови, особливо в розділах, які відбуваються якраз на теренах теперішньої Польщі. Виходить, що цей діалект не включили в телевізійну адаптацію, що дуже прикро, бо як на мене, він передає особливу атмосферу цього регіону України (та просто зачаровує мене як фаната слов’янської лінгвістики).

 Взагалі “Століття Якова” захоплює з мовної точки зору - в книжці персонажі говорять не тільки стандартною українською та поліським діалектом, а ще й польською, російською, суржиком і навіть такою змішаною польсько-українською. Справжня польська зустрічається лише у деяких діалогах (і там не те що граматично правильна, до речі), і російська також не поширена, тому знаючи тільки українську, читач усе зрозуміє.

 Я хотів порадити своїм батькам читати цю книжку - думав, їм точно сподобається історія кохання та пригод, і також надіявся, що книжка їм покаже, чому мене Україна так сильно цікавить. Однак виявилося, що англійського перекладу немає. Хоча книжці вже 13 років, її переклали лише на польську мову, і то зовсім недавно. Це зрозуміло, бо її важко буде перекласти, враховуючи усі її мовні й культурні складнощі. А потім я думав - може я сам візьмуся написати для неї переклад? Тому спробував перекласти перші сторінки, але спотикався на деяких фразах й діалектних словах, а потім відволікся іншою роботою. Може після цього семестру я буду продовжувати свою спробу, тому що це взагалі класна книжка і я хочу поділитися нею із своїми англомовними родичами та друзями. А наразі можу хоча би вам, читачам цього блогу, порадити читати “Століття Якова” - думаю, вас він так само зацікавить своїм змістом і стилем.