Літні читання 2025

Літні канікули надають дітям безліч вільного часу для відпочинку і розвитку. Літо – час ігор, розваг, свободи у виборі занять. Літо – це найкраща пора, коли діти мають чудову нагоду поринути у світ літератури, познайомитися з творчістю нових для них письменників, відкрити нових героїв, пізнати світ за допомогою книги та отримати насолоду від читання.  

Ми раді оголосити початок літніх читань в нашій бібліотеці, які пройдуть під  девізом «У літо з книгою». 

 

Літні читання 2025 

Червень 

              Відкриття літніх читань. Книжкова виставка-порада «Що почитати влітку».  (01.06.-06.06)

2.             Веб листівка «Безпека відпочинку влітку» (10.06)

                  Від книги до фільму. Екранізація літературних творів.  

             Перегляд фільму «Читець» за однойменною книгою Бернгарда Шлінка. (17.06)

                   Віртуальна етноподорож «Легенди купальської ночі» (24.06)

                Віртуальна історична довідка «Історія української Конституції» (28.06) 

Липень 

 Індивідуальна консультація «Що почитати влітку» (02.07)

       Читацький марафон. Анкетування (протягом липня)

       Рекомендації читачів «Прочитав сам і вам раджу» (12.07)

      Патріотична онлайн інформація до Дня Державності «Крізь плин століть і      гомін сьогодення» (15.07)

     Від книги до фільму. Екранізація літературних творів. Перегляд фільму за романом С. Кінга «Кладовище домашніх тварин» (25.07) 

                                                       Серпень   

     Анкетування «Мої враження від прочитаних влітку книжок». (01.08)

     Від книги до фільму. Екранізація літературних творів. Перегляд фільму «Фелікс Австрія» за однойменним романом С. Андрухович (14.08)

 Відеоекскурс до Дня Прапора «Наш стяг – пшениця у степах під голубим склепінням неба»  (23.08)   

 Індивідуальна літня бібліоконсультація «Що цікавого на полицях» (25.08)

 Закриття літніх читань. (30.08)  

Наша бібліотека чекає на Вас.

 

 

Кольори української долі (до Всесвітнього дня вишиванки )

Щорічно у третій четвер травня українці та  друзі України в усьому світі відзначають День вишиванки – одне з найбільш самобутніх свят, присвячених розквіту української культури. Вишиванка протягом багатьох століть використовувалася українцями в повсякденному гардеробі, але водночас сприймалася як оберіг – символ здоров'я та краси. Вважається, що орнамент вишиванки захищає від недобрих поглядів, невдач та хвороб. Дівчата шили вишиванки і до свого весілля – в якості приданого. А ще в узорах вишивки жінки розповідали про свої думки й почуття, сподівання і страждання. Тому є вишивки сумні й замріяні, а є радісні й веселі. Що символізують кольори вишиванки? Білий — символ невинності та оберіг від нещастя, червоний — символізує любов до людини, життя, енергію сонця, радість, чорний — багатство і добробут, зелений — жіночий колір, синій — символ неба і води, звільнення від недуг і душевний спокій, золотий або жовтий — символ меду і пшениці, добробуту, достатку, багатства.

Наша читачка Бардиш Оксана поділилася розповіддю про вишиванки, які зберігаються в її родині:   

«У нашій родині представники старшого покоління завжди розповідали молодшим про своє життя, а ми, діти, з цікавістю слухали: як то воно було за Польщі, у першу і другу світову війну, як тоді жили, працювали, вчилися у школі, яку їжу їли, у що вдягалися. Справжньою скарбницею старожитностей є скриня бабці Анастасії. На фото я хочу показати сорочки, які вона сама шила і вишивала для себе і своїх дітей. Це сорочки з домотканого полотна, кожна прикрашена вишивкою. Цим речам близько 80-90 років. Деякі залатані, що свідчить про невеликий сімейний достаток, але речі ці берегли, не викидали, як робимо ми зараз зі своїм одягом, що вийшов з моди. А може, не викидали ще й тому, що в кожен вишитий хрестик, в кожну стрічку вкладено частинку душі.

Давно нема моєї бабці Анастасії, нема й тих, для кого вона вишивала, а речі живуть, як пам'ятка про невтомну працю, як символ краси і творіння людських рук». 

 

 

 

Війна і Перемога: біль і пам'ять

 Друга світова війна… Дорогою ціною дісталася нашому народові перемога. Величний подвиг в ім’я людства – поза часом. Пам’ять – незгасна.

Що про ту жахливу добу знаєте Ви? Перечитайте велику спадщину документальної та мемуарної літератури вітчизняних та зарубіжних авторів, художні твори, історичні дослідження про страшну трагедію 1939-1945 років.

Огляд підготовлено на честь 80-річчя  Перeмоги над нацизмом  у Другій світовій війні.  

Ми щиро вдячні

 Ми завжди раді, коли читачі відвідують бібліотеку, щоб взяти  книгу, а також для того, щоб подарувати книгу бібліотеці. Ми щиро вдячні нашій постійній читачці Ірині Ромашко, яка подарувала нам книги.

Біль і трагедія України (39-та річниця трагедії в Чорнобилі )

26 квітня 1986 року. Чорною та гіркою увійшла ця дата в історію людства. На благодатній землі українського Полісся, майже в центрі Європи, за 110 км. від столиці України Києва, сталася аварія, яку обґрунтовано вважають найбільшою в світі техногенною і екологічною катастрофою. Ось вже 39 років ця невигойна рана ятрить українську землю. Чорнобильський смерч забрав життя багатьох людей, завдає шкоди здоров'ю мільйонів українців. Наслідки чорнобильської трагедії ще сотні літ відчуватимуть на собі майбутні покоління.

    А тоді, в ніч на 26 квітня 1986 року, мирно спала синьоока поліська земля, молоде містечко Прип'ять, що за 3 км. від атомної станції. Це була ніч з п'ятниці на суботу і люди чекали вихідних та прийдешніх травневих свят. В 1 год. 24 хвилини у приміщенні четвертого енергоблоку при виведенні його в плановий ремонт і проведенні випробувань турбогенератора стався вибух і виникла пожежа, яка перекинулася на дах третього енергоблока. Внаслідок вибуху була зруйнована покрівля четвертого блоку і машинного залу.

    “На розтрощеному вибухом даху плавився гудрон і скрапував на землю, як чорні сльози цього многогрішного століття.

    З руїни реактора виривається в небо стовп зловіщого вогню, пари, уламків перекриття, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами…

    Вогненний стовп завмирає на висоті півтора кілометра, на вершині його утворюється освітлена куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, усередині якого щось рухається, згортається й випростується, але сам він стоїть над нічною землею, як велетенська ялинкова іграшка блідо-вишневого, майже кривавого кольору” – так описує початок найстрашнішої в світі катастрофи український письменник Володимир Яворівський у повісті “Марія з полином у кінці століття”.

    У ті хвилини світ навіть не збагнув, що сталося. Першими відчули поштовх вибуху та побачили велетенське полум'я у вигляді ядерного гриба мешканці Прип'яті та навколишніх сіл. Відразу ж вплив радіаційного опромінювання відчули на собі жителі іншого міста, що знаходилося на відстані 18 км. від станції – районного центру Київської області – Чорнобиля. До речі, це стародавнє місто (засноване ще за часів Київської Русі в 130 км. на північ від Києва) дало свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато у 1977 році. В 1986 році працювало вже чотири енергоблоки, добудовували шостий, а п'ятий збиралися пускати в дію. Це була найпотужніша на той час атомна електростанція в Європі.

    Першими удар атомної стихії на себе прийняли працівники воєнізованої пожежної частини атомної станції. Так, вони першими опинилися у самому пеклі смертельної радіації. Це було рівнозначно самогубству. Їх було 50 – молодих, дужих пожежників. Усі до одного вони з честю виконали свій службовий і громадянський обов'язок.

    На захист землі і народу України встали не лише пожежники, а й ті, хто брав участь у ліквідації аварії та будівництві захисної споруди – так званого об'єкта “Укриття”, який заховав залишки зруйнованого реактора. Це – робітники атомної станції, що залишились працювати після вибуху, атомники з інших станцій, водії машин, що прийшли на ліквідацію аварії. Це і льотчики гелікоптерів, з яких у воронку закидали пісок. Це і шахтарі, які під зруйнованим реактором будували фундамент саркофагу. Це були люди з усіх куточків України.

    Найнебезпечнішою була розчистка даху сусіднього енергоблоку. Молоді хлопці – солдати лопатами скидали з даху радіоактивний граніт, працювали не більше 2-3 хвилин, а потім їх відправляли додому. Можна лише уявити наскільки це було небезпечно, якщо 2 хвилини роботи на даху прирівнювалися до 2-х років служби в армії. 
На ліквідації аварії працювала велика армія медичних працівників, які надавали невідкладну допомогу всім, хто був у ті дні біля зруйнованого реактора.

    На жаль, з ліквідацією аварії на атомній, біда для України не вщухла. Страшною радіацією було заражено землю, воду, повітря на великій території. Радіоактивною чорнобильською хмарою зачепило Білорусь, Росію, окремі райони Кавказу, Сибіру, Середньої Азії, майже всі країни Західної Європи. Кажуть, що Чорнобиль викинув багато Хіросім.

    Вже через дві доби після аварії рівень радіації в місті Прип'яті перевищував норму для населеного пункту більше, ніж у 115 тисяч разів, а в зоні реактора – у 110 тисяч разів. Найбільш небезпечна 30-кілометрова зона відчуження, площа якої становить 2044 квадратних кілометри. Вона була офіційно визнана непридатною для життя. Ці землі було огороджено гострою огорожею і названо Чорнобильською зоною.

   

    

  

«Однин з найгеніальніших людей, яких дала Україна».

Творчість кожного великого письменника – неоціненний скарб культурного й духовного досвіду, який має велике значення для розвитку суспільства. Особлива роль у цьому контексті належить видатному прозаїку, драматургу, засновнику реалістичного напряму в українській літературі – М. В. Гоголю (1809–1852), який без сумніву є неординарною особистістю в інтелектуальному просторі України та унікальним явищем для всього світу.

З кожним роком зростає інтерес до творчості М. В. Гоголя в Україні, адже його бажання увіковічити засобами літературної творчості рідну Україну, її славний народ дає нам право визначити його як одного із яскравих просвітителів української нації. Недарма Михайло Грушевський вважав Гоголя «одним з найгеніальніших людей, яких дала Україна». Цьогоріч ми відзначаємо 190-ту річницю з дня виходу першого видання повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба».

 

 

Бібліотека щиро вдячна дарувальникам книг

Ми щиро вдячні Українському культурному фонду та особисто Наталії Пилипчук за подаровані нашій бібліотеці книги.

  

Нові надходження 2025

 Фонд нашої бібліотеки збагатився новими виданнями. Ми вдячні Українському інституту книги за нову літературу. Запрошуємо читачів відвідати нашу бібліотеку і ознайомитися з новинками художньої літератури, книгами на історичну і мистецьку тематику. 

Поезія- це завжди неповторність (21 березня-Всесвітній день поезії)

Щоб привернути увагу суспільства до поезії як до джерела відповідей на багато питань людства, як до мистецтва, повністю відкритого людям, на 30-ї сесії ЮНЕСКО у 1999 році було прийнято рішення: 21 березня кожного року відзначати Всесвітній день поезії.

Прийнято говорити, що поезія – це загущеність думки й почуття….. Іван Франко назвав поезію «кристалізацією» життя; Ліна Костенко пише «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»… Символічним знаком поезії, як відомо, є крилатий кінь – Пегас, адже «крилатість» – одна з важливих її якостей. Поезія допомагає нам жити разом. Вона необхідна для встановлення діалогу між культурами та для гармонійної взаємодії між різними суспільствами. Заохочення поетичної творчості, її поширення та перекладу — це ще один із чинників сприяння культурному різноманіттю, життєво важливе джерело натхнення, відроджуване живою єдністю поета в багатогранних проявах його творчості.  

Митцю не треба нагород, його судьба уже нагородила. (До 95-ї річниці від дня народження Ліни Костенко)

Митцю не треба нагород, його судьба уже нагородила. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина»!

Сьогодні, 19 березня, свій 95-ий день народження відзначає Ліна Василівна Костенко – жива легенда української літератури, совість нації, поетеса, чиє слово звучить як правда і як зброя.

Її творчість – це не просто поезія, а дороговказ для кожного, хто прагне свободи, чесності, гідності. Ліна Костенко не йшла на компроміси, не зрадила своїх принципів навіть у найважчі часи. Вона завжди писала і пише про найважливіше – про людську сутність, про боротьбу за справедливість, про те, як залишатися Людиною.

В цей день наша бібліотека провела поетичні читання творів Ліни Василівни.

 

До 211-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка

 

9 березня відзначається 211-ї річниця від дня народження Т.Г. Шевченка. До цієї знаменної дати наша бібліотека підготувала книжкову виставку «Шануймо слово Кобзаря» та книжкову викладку, присвячену 185-й річниці з часу виходу першого видання «Кобзаря».

  

  

  

  

   

  

Творча зустріч з Степаном Процюком

Другого березня у нашій бібліотеці відбулася зустріч з письменником з Івано-Франківська Степаном Процюком, організатором якої була завідувачка Старомізунськоі бібліотеки Ольга Гладич. Були присутні начальник відділу культури Руслан Курус, начальник відділу освіти Віталій Олійник, бібліотекарі Вигодськоі громади, вчителі, мешканці Вигоди та гості з Долини. Спілкування з письменником було дуже цікавим і пізнавальним. Автор розповідав про свій шлях в літературу про роботу над своїми книгами. Іван Процюк відомий як автор художніх біографій письменників. У своєму творчому доробку він має книги про А.Тесленка, В.Винниченка, Г.Тютюнника, В.Стефаника, ,мецената Євгена Чикаленка. Степан Процюк є автором єдиної повної художньої біографії Франка «Руки і сльози». Зустріч пройшла дуже жваво і цікаво. Прозвучало багато питань і відповідей, було куплено багато книжок автора. Ми щиро вдячні п.Степану Процюку за цікаве спілкування та відділу культури за книги, подаровані для бібліотек нашої громади.  

   

 

  

  

  

 

 

21 лютого - Міжнародний день рідної мови

Кожного року 21 лютого увесь світ відзначає Міжнародний день рідної мови. Це свято досить молоде. Воно було запроваджено у листопаді 1999 року згідно тридцятої сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної й культурної багатоманітності. Історія свята, на жаль, має трагічний початок.

21 лютого 1952 року у Бангладеш (Східний Пакистан) пакистанська влада жорстоко придушила демонстрацію людей, які виражали свій протест проти урядової заборони на використання в країні своєї рідної — бенгальської, мови. Відтоді кожного року Бангладеш відзначає день полеглих за рідну мову. Саме за пропозицією цієї країни ЮНЕСКО проголосило 21 лютого Міжнародним днем рідної мови. А починаючи з 21 лютого 2000 року, цей день відзначаємо і ми, українці.  

   До цієї дати в нашій бібліотеці було організовано книжкову викладку та  проведено тестування серед читачів на знання української мови: «Вгадай значення рідковживаних українських слів», «Як правильно сказати?», «Як добре ти знаєш українську мову». В тестуванні взяли участь читачі різних вікових категорій.